2021-12-15 14:39:33
цей рік виявився для мене якимось недорозбитим коритом, біля якого навіть сидіти – порожній звук. мені майже не вдавалось читати, мене не так захоплювали фільми, як раніше. зрештою, все перетворилось на якусь
копію копії копії копії.
та зрештою, щось вийшло і з цього. наприклад, два роки тому я придбала два томи біографії про марлен дітріх, колись зірки голівуду, а нині утоплениці в часі й просторі. я гадки не мала хто вона, але чомусь мені здалось, що мушу знати. і не тільки те, про що пишуть всі онлайн-ресурси. мені хотілось знати про неї в с е .
епопея з читанням про її марнославне життя затягнулась надовго. часом це було просто несила зносити і я відкидала думки про неї на місяці. так не хотілось вірити, що люди бувають такими не лише в твоєму власному житті, а й поза його межами. кохані мільйонами, уславлені в романах і фільмах, люди все ж залишались людьми. невдалими створіннями з глини, життя в яких вдихнув [не]щасливий випадок.
книгу про її життя, про все те приховане спіднє і оголене написала її дочка. мабуть, тут треба було зрозуміти, чому мені так кортіло все ж дізнатись фінальний акт цієї історії. їй було за шістдесят, коли померла мати – похована в власних "таємницях" і гидкій брехні.
їй було шістдесят, коли вона нарешті отримала шанс прожити власне життя, а не життя матері.
ця химерна родина нагадує мені про ту дійсність, яку я досі бачу. щоправда роль душевнохворої коханки батька грає моя мати. а нескінченними переїздами можна назвати спроби повернутись додому.
- - - - - - - - - - - - -
я щойно пробіглась очима по написаному про перший том. і дивовижно, як сильно роздратувала мене поява самої марії ріви в її ж книзі. нині ж, я усвідомлюю, як мало її було у її власному житті і перебування на сторінках книги про матір зовсім не здається мені недоречним. мене охоплює лише безмежний жаль до життя, яке прожила вона, її батько і решта "неважливих" на перший погляд героїв історії дітріх. так, ніби всі, хто оточував її були приречені жити лише її життя. а власне, так і було.
химерно, як сама дітріх фантазувала про власну смерть : ніби прийдуть всі її коханці із червоними і білими трояндами, та вона пережила їх всіх. всіх до єдиного, чиє життя отруїла власною присутністю. і я навіть не впевнена, чи можу сказати, що романи ремарка, присвячені їй вартували того. або що фільми, через які компанії несли збитки [через її надмірні примхи] мали якийсь сенс.
жінка, яка була закохана в любов і ніколи так і не дізналась, що це насправді,
прощавай?
23 viewseugené, 11:39
L
