Юрій Сиротюк

2021-09-02 13:41:07 Без Мінська але і без Будапешта. З деклараціями і знову без реальних гарантій..

Перші Рефлексії щодо зустрічі Зеленського-Байдена.

Виявляється байка про безальтернативність мінського процесу, якою нас годували з 2014 року є брехнею.

У Спільній заяві щодо стратегічного партнерства України та Сполучених Штатів Америки не має жодної згадки про кулуарні мінські договорняки ніким і ніколи не ратифіковані.

І це безумовний плюс.

Однак не має і жодної згадки про реалізацію Будапештських гарантій.

Адже саме за наполяганням США Україна позбавилася третього в світі ядерного потенціалу.

Тепер нам потрібна реальна допомога і виконання гарантій Будапештського Меморандуму.

Але схоже, що наш стратегічний партнер діє за логікою надана послуга вже не послуга.

У заяві окрім традиційної «глибокої стурбованості» та пустих декларацій як знущання вміщений пункт про те, що «Україна та Сполучені Штати досягли домовленості щодо підтримки безпечного цілодобового зв’язку через Національний центр США зі зменшення ризику ядерної небезпеки. Ми також погодилися продовжити на сім років дію Угоди щодо надання допомоги Україні в ліквідації стратегічної ядерної зброї».

Тобто нас далі додавлюють щоб Україна повністю втратила будь-який потенціал для відновлення стратегічної зброї стримування.

І це США турбує більше, ніж скажімо розміщення Росією носіїв ядерної зброї в Криму.

І не дивно, пригадайте як напередодні воєнної агресії Росії у 2014 році, (а США очевидно мали розвідані про наміри Кремля та війну що почнеться невдовзі) тодішня демократична адміністрація США змусила Януковича віддати ядерні матеріали.

Вміщення цього пункту є виявом нахабного та брутального цинізму демократичної адміністрації Байдена.

Погодження України на такий пункт серйозна дипломатична поразка.

А загалом текст заяви містить багато цікавих конотацій і декларацій.

Скажімо про «30 років відновлення Україною своєї незалежності». Отож сподіваюся союзник підтримає Україну в її позові до Росії про відшкодування збитків за часи совєцької окупації, а Україна нарешті визнає час між 1921-1991 роком - окупацією.

У заяві правильно констатується, що «Успіх України має центральне значення для глобальної боротьби між демократією та автократією». Дійсно, Україна розміщена в серці Євразії в Хартленді має виключне значення для європейської і світової безпеки.
Однак окрім констатації цієї геополітичної аксіоми і заяв, що «Зв’язки між Україною і США міцніші, ніж будь-коли» та «відданості суверенітету й територіальній цілісності України з огляду на російську агресію, що триває» реальних дій на підтримку не має. Знову потік стурбованості та констатацій.

Приміром про те, що «У 21-му столітті державам не може бути дозволено змінювати кордони силою. Росія порушила це базове правило стосовно України».

Констатували і проїхали.

Обнадійливо виглядає, що наш стратегічний союзник і старший брат каже, що «Суверенні держави мають право ухвалювати свої власні рішення та обирати свої власні союзи. Сполучені Штати – разом з Україною й будуть продовжувати працювати над тим, щоб притягнути Росію до відповідальності за її агресію. Підтримка США суверенітету й територіальної цілісності України є непохитною.

Доброю, але дуже неконкретною є стаття заяви про «Протидія російській агресії»:

Але безумовний позитив, що тут не має жодної згадки про Мінськ, але з’являється Кримська платформа.

Україна має вимагати чіткої конкретики у виконані пункту про «поглиблення співпраці у таких сферах, як чорноморська безпека, кібербезпека, обмін розвідувальною інформацією та протидія російській агресії».


Безумовно позитивною є констатація з боку США «Підтримки євроатлантичних прагнень України, включаючи прагнення України вступити до НАТО. Але хотілося б щоб США попрацювало з членами НАТО щодо консенсусу підтримку вступу в Україну, хоч б так як США домоглося свою окупацію Афганістану прикрити мандатом операції НАТО. Відкрити / Коментувати

2021-08-31 13:13:27 31-го серпня свято Слави української зброї

У цей день 1919 року Українська Галицька Армія та Армія Української Народної Республіки разом визволили Київ від більшовиків.

А шість років тому 31 серпня 2015 року ми не дали режиму Порошенка внести зміни у Конституцію на догоду Путіну і перетворити Україну в кремлівську колонію.

Навіть кривавий теракт, організаторами якого журналісти називають високопосадовців з СБУ та МВС, десятки затриманих і арештованих свободівців та націоналістів, сотні обшуків, не дозволив Порошенку довести свого наміру до кінця.

На жаль, навіть через шість років після цих подій, злочинці (ті, які незаконно в особливий період вносили проект змін до Конституції; які голосували за ці зміни, що фактично є державною зрадою; навіть ті, хто безпосередньо організовували і здійснювали кривавий теракт) не покарані.

Символом кривосуддя залишається незасуджений, але протягом шести років незаконно утримуваний в СІЗО Ігор Гуменюк.

Тодішні державні зрадники, друзі Медведчука-Путіна, видають з себе патріотів.

Але все так не буде.

Скільки ниточці не витися - організатори, замовники, виконавці акту державної зради понесуть відповідальність.

А ми все зробили, щоб день Слави української зброї, не став Днем безслав‘я України… Відкрити / Коментувати

2021-08-28 17:02:26 Усунути загрози національній безпеці та суверенітету України, пов’язані з мінською капітуляцією через зміну мінсько-нормандського формату на Будапештський, коли у переговорах братимуть участь держави-гаранти – США, Велика Британія і РФ та Франція і Китай, які приєдналися до Будапештського меморандуму.

Україна підписала Будапештський меморандум для гарантування безпеки у зв’язку з її приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

У разі відмови президента США Джо Байдена реально гарантувати безпеку України президент України Володимир Зеленський має заявити, що Україна виходить з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і повертає собі ядерний статус.

Вимоги Нації: реалізація гарантій, а не «глибока стурбованість». Відкрити / Коментувати

2021-08-28 17:02:26 Перед поїздкою Зеленського до США, українці з усіх регіонів, від Луганська до Ужгорода, від Одеси до Ковеля, голови обласних рад, міські голови, голови ОТГ, ветерани, волонтери занесли Президенту «Вимоги Нації: реалізація гарантій, а не «глибока стурбованість».

З 20 лютого 2014 року Україна відбиває воєнну агресію Російської Федерації, яка за цей час окупувала Крим і частину Донецької та Луганської областей.

Українська влада була зобов’язана відразу звернутися до держав-гарантів за Будапештським меморандумом і вимагати від них реалізації гарантій у зв’язку з воєнною агресією Російської Федерації, проте цього не зробила, зокрема й через кулуарне «прохання» держав-гарантів не апелювати до Будапештського меморандуму.

5 вересня 2014 року влада України підписала мінську капітуляцію, на виконання якої президент України Порошенко 16 вересня 2014 року вніс, а парламент з порушенням регламенту проголосував за закон «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». І хоча закон не вступив у силу, проте щороку його дія продовжується і він висить дамоклевим мечем над нашою державою.

12 лютого 2015 року влада України продовжила політику капітуляції і погодила Комплекс заходів з виконання Мінських домовленостей. 31 серпня 2015 року український парламент у першому читанні проголосував за внесення змін до Конституції України на умовах путіна.

За сім з половиною років збройної агресії РФ проти України українська влада не визнала юридично, що Україна перебуває в стані війни з Російською Федерацією, що передбачено п.9 ч.1 ст.85 та п.19 ч.1 ст.106 Конституції України.

Додаткові нові загрози для України виникли після підписання угоди між США та Німеччиною щодо добудови «Північного потоку – 2», бо це не лише економічний тиск на нашу державу через втрату транзиту для Європи, але й створення умов для розгортання московської агресії через обнулення української ГТС, як стримуючого фактору. По суті, США пішли на пряме порушення Будапештського меморандуму, відповідно до якого Україні гарантували безпеку у зв’язку з її приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

31 серпня 2021 року відбудуться переговори президента України Зеленського з президентом США Байденом.

Це хороший привід нагадати про зобов’язання, які взяли на себе Сполучені Штати Америки в 1994 році щодо України і вимагати їхнього виконання.

Український президент зобов’язаний донести до американського президента вимоги Української Нації:

1. Підтримати Україну і взяти участь в офіційних консультаціях у форматі держав-гарантів за Будапештським меморандумом у зв’язку з воєнною агресією Російської Федерації проти України, що є порушенням пунктів 1 і 2 Будапештського меморандуму. Підтвердженням реальності гарантій буде визнання України основним союзником США поза НАТО (MNNA) та надання Україні прямої військової допомоги, технологій та інвестицій в військово-промисловий комплекс.

2. Посилити санкції проти Російської Федерації, як держави-агресора, та заблокувати введення в дію «Північного потоку – 2», введення в дію якого є економічним тиском на Україну, тобто порушенням п.3 Будапештського меморандуму. Введення в дію «Північного потоку – 2» призведе до фінансових втрат для України через втрату транзиту газу для Європи, зростання тарифів і зниження рівня життя громадян України та створить умови для розгортання московської агресії через обнулення ГТС, як стримуючого фактору.

3. Припинити прямий чи опосередкований тиск на Україну з вимогою реалізації мінської капітуляції у будь-якій формі – змін до Конституції про особливий статус Донбасу, проведення референдуму з цього приводу, введення в дію закону про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО, імплементації «формули Штайнмаєра» чи «кластерів з виконання мінських домовленостей». Відкрити / Коментувати

2021-08-24 10:29:58 Покозачена нація, що скинула шати колоніалізму, повернеться з війни.

І тоді я хочу одного - кінця дурних, непотрібних, злочинних компромісів.

Наслідки окупації самі не вмруть - їх треба знищити.

Я й досі вірю в Українську Україну, Україну велику, національно, соціально і історично справедливу. В новий Єрусалим на берегах Дніпра, де ніколи не треба буде ставити свічку і чорту, і Богу.

І вона можлива…

Але її неможливо випросити. Лише вибороти.

А поки що ми встояли. У свої перші 30 років відновленої тисячолітньої державності. Відкрити / Коментувати

2021-08-24 10:29:58 30 років бродіння пустелею по «нашій не своїй землі»

Я мріяв про країну, що пам’ятатиме свою героїчну історію і творитиме її і далі на межі двох світів.

Про країну, що зішкребе наслідки московської окупації (і червоної совєцької, і царської).

Про країну, що буде спадкоємницею великої Руси-України, козацтва, гайдамаків, УНР, Карпатської України, держави 30 червня 1941 року, спадкоємницею усіх визвольних змагань за волю України.

Країну козацьку, країну нащадків Святослава Завойовника і Степана Бандери.

Українську Україну.

Але ми 30 років живемо в країні гнилого компромісу і порочного зачаття.

Державою, що постала результатом змови-компромісу між совєцькою окупаційною адміністрацією і частиною некомуністичної еліти, що погодилися на збереження колоніального режиму, але під фіговим синьо-жовтим листом.

Тільки відверто чужинецький совєцько-російський окупаційний режим було змінено режимом внутрішньої окупації.

«Чужі люде» - нащадки окупантів, колаборантів і манкуртів, розуміючи, що відверто колоніально-окупаційний режим не втримається під тиском національно-визвольної революції, вирішили поділитися частиною політичної влади з так званими нацдемами, щоб монополізувати і прихватизувати власність.

А згодом, володіючи економічною монополією, повернули собі владу.

Ці гнилі компроміси супроводжували країну всі 30 років.

Останній президент УНР в екзилі Плав‘юк передав державницькі клейноди останньому керівнику совєцької окупаційної адміністрації Кравчуку.

Відтак, Україна, з одного боку, юридично стала наступником совєцької колонії, і водночас за своїми офіційними символами (прапором, гербом, гімном) була нащадком Української держави, що загинула від совєцької окупації.

Усі структури влади з 1991 року формувалися виключно з совєцьких окупаційних структур. Їх, щоправда, намагалися дозовано наповнити молодим вином, але, скільки б чистої води не доливати до гноївки, - кінцевий субстрат відомий.

Ці гнилі, непотрібні компроміси нищили орієнтири, дезорієнтували, збивали націю з пантелику.

Що мав думати звичайний українець, який бачив в одному союзі Левка Лук‘яненка (особливо небезпечного для окупантів злочинця) і керівника сумнозвісного п’ятого відділу КГБ Євгена Марчука, совєцького парторга Кучму, який йшов на вибори з гаслом союзу з Росією і державним статусом російської мов і діячів з «Просвіти» і Руху, чи, приміром, Яроша, який виступав проти режиму внутрішньої окупації, і олігарха Коломойського.

Ці безпросвітної дурні компроміси призвели до того, що й ніби Україна є, але вона й надалі належить «чужим людям».

Що у ній «не як у своїй хаті» і зі своєю силою і правдою і волею все й досі не так.

Що держава-мачуха залюбки викидає своїх дітей за кордон, ще й досі зневажає навіть тих, хто б’ється за свою землю на фронті.

Що українців примусили обирати між хижаком Порошенком і чужинцем Зеленським, які були ментально чужими, але при потребі добре навчилися грати ролі і одягати риторичні маски патріотів.

Що нас заставлять обирати між цими двома і ворогувати один з одним через цей вибір без вибору.

Але це точно не наш вибір.

Система сформована так, що ми - українці автохтони цієї землі (за законом навіть не корінна нація), будучи абсолютною більшістю, в кожній конкретній спроектовані владою ситуації - в меншості. Ба більше - в суцільному українському гето, що винесені за дужки суб’єктів ухвалення рішень.

Проте ці перші 30 років відновленної Незалежності таки були важливими. Крізь століття окупацій, репресій, етноциду і геноциду нація вистояла і пробоєм, проти течії йде до мети.

Усі ці 30 років розуміючи, що щось, а точніше - все переважно не так, ми тричі підіймалися на Національну Революцію, але й вони зраджувалися і знищувалися гнилими компромісами.

І все ж ці 30 років Україна вистояла. Не впала. І не завдяки, а всупереч.

Її тримала пограбована, зраджена, обдурена, але ще жива українська нація.

Тому я вірю в Україну і українську націю.

Продовжую вірити і мріяти про Велику Україну.

Війна, яка, за Демокрітом, мати всіх речей, нарешті поставить все на свої місця. Відкрити / Коментувати

2021-08-23 12:13:47 Відкрити / Коментувати

2021-08-23 12:13:44 Пам’ятаймо: Лише червоно-чорний прапор боротьби, приведе під синьо-жовтий стяг свободи.

Справу ще не закінчено.

Борімося.

Вірмо і Діймо.

А перемога - обов’язково буде! Відкрити / Коментувати

2021-08-16 11:48:09 Хоч нині всі стали експертами з Талібану і Афганістану, зазначу лише дещо.

Будь-який національно-визвольний чи релігійно-визвольний рух, який бореться проти іноземної окупації, може виграти. І перемогти будь-кого. І це залежить не від сили чи слабкості суперники, а від віри у себе і послідовності в боротьбі. Я зараз не аналізую особливості руху Талібан. Просто так сталося, що вони очолили визвольний рух в Афганістані.

Будь-яка окупація - зло. Окупанти, під якими би гаслами вони не приходили - завжди окупанти. Саме окупанти виростили монстра-спаринг-партнера і неминуче програли.

Ті, хто служать окупантам - колаборанти. Колаборантів ніхто не любить: ані народ, який вони зрадили, ні окупанти, яким вони присягли. На колаборантах ніколи не побудуєш міцної державності. Скільки б мільярдів їм не накачували - вони розбігаються після першого пострілу.

Спроба будувати владу в Україні на колаборантах матиме такі ж наслідки.

І головне.

Ідеї знову перемагають матерію, армії, трильйони доларів. Щоправда, лише ті ідеї, за які готові помирати.

І далі перемагатимуть ті, хто матиме більше духу і більше віри.

Коли зустрічаються віртуальний простір і людина з дубельтівкою, результат визначений наперед.

Тому вірмо і діймо!

І перемога обов’язково буде…

П.С. Хто цікавиться розвитком воєнної ситуації в світі слідкуйте за нашим проектом індекс війни: https://ussd.org.ua/2021/01/21/indeks-vijny-monitoryng-voyennyh-konfliktiv-u-sviti-2020-roku/ Відкрити / Коментувати

2021-08-16 11:45:43 Як так сталося, що від суб’єктності журналісти стали об’єктами, солдатами політичних воєн, а замість функції терапії, а якщо потрібно і хірургії, журналісти досить часто стають безпринципними найманими вбивцями – медіа-кілерами?

Чому врешті-решт журналісти стали «Непотрібними»? І не тільки владі. І не тільки як особистості не потрібні власникам медіа, але й почасти непотрібні і суспільству?!

Про це розповів в рамках #Новомедіа #форуму

Повне відео виступу:

Відкрити / Коментувати