2022-06-15 21:08:12
...втомлений взводний з другої роти, Танк, гарячково намагався пояснити, як і куди має зайти збірне відділення моїх людей. У цей момент його голова судомно тіпалась і була більше схожа на шаманський бубон, в який рясно вдаряли усі, хто заїжджав у резерв на місце його перебування. Загалом усім своїм видом він демонстрував, що потребує лише одного – ротації. Здебільшого, його речення починалися з фрази:"бля, братан..." – потім відпивав ковток ред була, традиційної іграшки усіх марафонщиків, і продовжував. Ми заїхали з самого ранку і весь час до вечора він торочив про те, що на локації, яку ми збираємося обороняти після успішного штурму наших же пацанюр – ловити нічого. Часом, він настільки переконливо навалював своєї філософії відступництва, що мені й самому бракло аргументів, навіщо туди їхати. Чого були варті лише аерознімки села. Та й я був не першої свіжості, та й люди не тільки мої, а ціла збірна, такими керувати важче і взагалі давайте краще залишимось на базі, а нє вот ето всьо.
Ми вкотре спустилися до підвалу, де правив балом взводний радист з чудовими козацькими вусами і сережкою. На сережку байдуже, а от вуса дійсно круті. В паузах між мареннями взводного ми встигли поспілкуватися з ним про те, що раньше било лутше і чомусь обрали тему телебачення, при чому, що у обох з нас не дуже бадьоро варили казанки. Хоча його загальмованість давала фору моїй.
Однак звичайних нарад Танку виявилося замало і далі ми поперлися на штаб усіх негідників, які тільки працювали у тому секторі. Там я вкотре вислухав негодування взводного і дізнався, чим в теорії мають займатися суміжні підрозділи і яким чином ми будемо заходити в село. Обговорювати доводилося з дуже серйозною міною. А весь план-капкан, як завжди це буває на словах, звучав потужно. Щоправда, у підсумку я так і не зрозумів, на якому фланзі будуть інші підрозділи, окрім того, що мій буде на самому передку. Зате провели нараду і усі багатообіцяюче потисли руки, закурюючи на вулиці.
Комунікація...як же багато це слово важить на війні.
Повернувшись на хату, ми перейшли у мій двір і знову подалися до погребу, де я в сотий раз розглядав карту села і слухав пояснення щодо мого розташування. Очевидно, у Танка тік бачок. Але я не зважав, співчутливо позираючи на втомленого бідолагу. Зрештою, він бажав мені добра...
І добро таки настало, коли він заткнувся і пішов поспати до вечора. Я вдався до того ж трюку, хоч і нічого не вийшло. Мандраж за майбутній виїзд і за людей, які довірилися мені, не давав спокою. А ще перед цим нас підбадьорив прихід градів у сусідній двір, на щастя, ми все так же розглядали карту у підвалі.
Через декілька годин я вже знав, що нас мають закидувати на двох коробочках, а ще перед самим виїздом зрізався тіп з іншого взводу, що тільки по-хорошому розізлило мене і додало ентузіазму. Так іноді трапляється.
Вечоріло, і мій ротний нарешті пояснив усе від а до я. Танк лишився в минулому. Коробочки були готові вирушати до нас, а ми були готові їх зустрічати.
Отже, стояла глупа ніч, коли ми висунулися на край села ловити свій транспорт, щоб закинутися на локацію і замінити наших штурмовиків. Поночі гул моторів було чути здалеку, тому ми мовчки розосередились і чекали. Час Х, коробочки чітко біля нас, ми готові заскакувати...та от халепа – водії бех не в курсі, що знову мають їхати в село, з якого тільки що приїхали і в яке їм не дуже комфортно їздити. Йде добрих 20 хвилин перегаркування на те, щоб переконати їх повернутися назад, пообіцявши, що вони таки виїдуть сьогодні звідти, забравши іншу партію людей.
Закидуємо пожитки та інструменти в середину, тісно забиваючи усе людьми. Мені не вистачає місця, тож приймаю рішення запригувати нагору, у командорський люк. Відчуття складно описати словами. Хотілося кричати на радощах і багато махати рукою.
Сталеві монстри готові стартувати і ми вирушаємо в невідомість...
__
Друг "Жостік", представник нової ґенерації командної ланки Азову,
редактор видавництва Zalizniy Tato.
1.8K viewsedited 18:08
Z
