Історія України архів цікаве старовина

2021-11-09 11:01:53 Нації вмирають не від інфаркту , спочатку їм відбирає мову Відкрити / Коментувати

2021-11-08 22:18:56 Вибачте , але я у шоці

Тим часом Україна друга в світі по смертності від коронавірусу , у нас не вистачає вугілля , його фактично немає , ВВП впав на 4,5% вперше за чотири роки , не виконується оборонне замовлення , у нас вбивають за українську посеред столиці...

Тим часом у бубочки все стабільно..поїв..поспав...пос#ав Відкрити / Коментувати

2021-11-07 10:22:20 Сумні українські реалії

Відео: @matsiievskyi_l Відкрити / Коментувати

2021-10-29 09:59:25 Як українець змінив долю молодого журналіста з Англії:

​​«Врятувати рядового Черчилля» – саме так міг би називатися пригодницький блокбастер, в який би помістилася історія одного полтавського авантюриста.

Уявіть себе на місці Юрія Покоса-Будяка: їдеш у Африку воювати за голландських колонізаторів проти британських імперіалістів, береш у полон англійського журналіста, рятуєш йому життя, а потім опиняєшся в розкішному палаці англійського лорда, який влаштовує тебе на навчання до Оксфордського університету.

Але ти кидаєш навчання і пускаєшся у світові мандри – США, Франція, Італія, Німеччина, Туреччина, Балкани. Саме такими були молоді роки одного журналіста, громадського діяча та письменника з Полтавщини.

Будучи молодим парубком Юрій Покос починає подорожувати Україною , а потім взагалі відправляється за Кавказ. І от настає саме той переломний момент. Газети на всю трублять про визвольну війну в південній частині Африки, де молоді бурські республіки ведуть боротьбу проти британських колонізаторів, які хочуть видобувати на їх території золото і алмази.

Авантюрист Покос відправляється на "чорний континент" воювати за незалежність Бурів. Мабуть ми б і не дізналися про подвиги полтавця, якби він одного жаркого африканського дня не взяв у полон…Вінстона Черчиля, майбутнього прем’єр-міністра Великої Британії.

Під час війни у листопаді 1899 року загін Юрія Покоса напав на бронепоїзд, що перевозив військових. Більшість негайно розстріляли, інших взяли у полон. Середи солдатів виділявся юнак. Зброї при ньому не було, лише блокнот та посвідчення журналіста “The morning post"

І от одному британському кореспондентові в цьому плані дуже пощастило: коли він потрапив у полон до бурів, і над його життям нависли темні хмари смерті, а гаряче дуло рушниці вже дивилося в його бік, Юрій Будяк змилувався і не дав бойовим побратимам прикінчити молодика з олівцем та записником в кишені.

Він разом з англійськими солдатами їхав на бронепоїзді, а партизани полтавського «Індіани Джонса» прикрасили колію кількома кілограмами динаміту, і зробили так, щоб він у потрібний момент детонував. Бах! Потяг сходить з рейок, солдати гинуть. Ті, хто вижив, потрапляють у полон.

Через пару днів до британських військ надійшла підмога, і вони оточили бурських повстанців-підривників. Тепер вже смерть дихала в спину Юрку. Але містер Черчиль - ввічливий папараці. Він розповідає землякам, що бурський кеп врятував його i, махаючи руками, вiдпускають Будяка на всі чотири.

I тут настала черга Черчиля віддячити своєму рятівнику: замість табору для полонених Будяк опинився в Англії, в родовому замку лорда Черчиля. Сім'я майбутнього політика не скупилася на винагороду. Юрію оплатили навчання в Оксфорді.

Юрій починає студіювати гуманітарні науки у стінах старовинного закладу, але дуже швидко кидає це діло, дякує Черчилям за гостинність та щедрість і знову пускається в мандри. Жага до пригод перемагає.

Що ж було далі? Під час Першої
Світової війни Юрій Будяк,
відверто кажучи, «відкосив». Весь
цей час любитель пригод пише
вірші, які видає по закінченні
революційних подій. Він вступає
до письменницької спілки «ПЛУГ»,
де успішно працює до 1 жовтня
1935 року. Але кар'єру письменника
обривають сталінські репресії.

28 жовтня 1935 року Юрій Покос
був засуджений на п'ять років
виправних трудових таборів. НКВС
приписало йому приналежність до
контрреволюційної організації, і
терористичні настрої.

Чекісти також пригадали
короткочасну службу в апараті
Центральної Ради, роботу в
українській пресі і обізвали Юрія
націоналістом. За всі ці «гріхи»
колишній «Індіана Джонс»
відправився у Kapaгандинський
табір НКВС, а потім у в'язницю. Відкрити / Коментувати

2021-10-28 21:55:34 ​​Депортація кримських татар і сучасні репресії з боку РФ:

Звинувачення кримських татар у всіх смертних гріхах ‒ найважливіший елемент самовиправдання російської пропаганди за депортацію. Головна претензія до них ‒ це нібито масовий колабораціонізм кримців в усі часи, а особливо ‒ в роки Другої світової війни.

Складна наукова проблема колабораціонізму виривається пропагандистами з контексту, очищається від усіх застережень і подається у вигляді готової формули: «кримські татари ‒ народ-зрадник».

Після її проголошення виправдовувати депортацію зокрема і русифікацію Криму в цілому стає набагато простіше. Фраза: «Вони самі винні», ‒ це універсальний інструмент боротьби за кримську історію.

Існують два публіцистичні різновиди цього міфу ‒ короткий і довгий. Короткий фокусує увагу на так званому «масовому співробітництві з гітлерівцями» в 1941-1944 рр , довгий ‒ шукає коріння «зради» кримських татар у глибині століть.

Насправді ж депортація корінного населення була вигідною радянській владі. Влада СРСР намагалась знищити все, що нагадувало тут про кримських татар. Навіть завезла нове населення та зруйнувала пам’ятки. Понад половину поселень отримали нові назви, без кримськотатарського походження.

Такі радянські міфи навколо виселення кримців створювались, щоб виправдати дії Сталіна, а саме організований ним геноцид. Сьогодні цим вдало користується Путін і продовжує виправдовувати цей злочин, адже тільки так можна пояснити тотальну русифікацію Кримського півострова.
Та правда така, що це виселення народу є «злочином століття», якому немає виправдання.

Аби переконатись в цьому та легко апелювати в дискусіях щодо цих непростих сторінок минулого, пропоную стислі факти та статистику, що розвінчують ці ганебні міфи:

Колабораціонізм серед кримських татар мав місце, але ні про яку «тотальну співпрацю з ворогом» не можна говорити. Жоден народ під нацистською окупацією не уник цього гріху. В лавах Червоної армії та партизанських загонах все одно служило більше кримських татар, ніж у Вермахті.

Абсолютна більшість колабораціоністів-кримців або загинула в боях, або понесла індивідуальну кару (більше ніж тисячі осіб — безневинно), тому змушувати розплачуватись за їхні вчинки цілий народ — це очевидний злочин проти людяності, на які радянська влада була щедрою.

Понад 30 тисяч загиблих протягом року на нових місцях кримських татар однозначно спростовують неосталіністські вигадки про те, що депортація була «благодіянням» чи навіть «спасінням» для кримців.

Сьогодні кримські татари — знову мішень репресій. Наразі в Криму російським окупантом заборонено Меджліс і його члени нині щодня піддаються переслідуванням та іншим репресивним заходам.

Це є черговим свідченням грубого порушення міжнародного гуманітарного права , виявом расової дискримінації, елементом масштабної кампанії залякувань і переслідувань незгодних з окупацією півострова людей з боку Російської Федерації.

Близько 120 громадян України, більшість з яких є кримськими татарами, утримують у в’язницях в очікуванні політично вмотивованих вироків або відбуваючи незаконне «покарання» в окупованому Криму чи на території РФ.

Уже більше ніж 25 тисяч кримських татар після незаконної анексії півострова покинули його територію. Це теж можна назвати депортацією, політичною чи культурною.Сьогодні вони знову мішень репресій, як і колись. Тільки тепер уже Путінських.

Концепція «татар-зрадників» — одна з ключових складових загальноросійського міфу про «исконно русский Крым». Але як би там не було Крим був , є і лишається українським!

Qirim — bu , Ukraina! Відкрити / Коментувати

2021-10-28 15:22:11 В 1960-х у Радянському Союзі були два «кукурузники»: український літак Ан-2, який розпорошував над полями отрутохімікати й гербіциди, і перший секретар КПРС Микита Хрущов.

Уважають, що кукурудза «підкорила» радянського керівника в Америці, де він побував з офіційним візитом 1959 року. Микита Сергійович відвідав господарство фермера Роквела Гарста в штаті Айова. Американець продемонстрував гостеві поля гібридних сортів кукурудзи й нібито мовив: «Кукурудза — цариця ланів!»

У США Хрущов лише переконався в правильності свого «кукурудзяного» курсу. Заявив, що цю культуру слід запроваджувати силоміць, як російський цар Петро І — картоплю.

«Хрущ», як його називали в народі, наказав скоротити посіви жита й пшениці, а натомість сіяти кукурудзу. І не тільки на півдні України, де кліматичні умови подібні до штату Айова, а всюди — від Казахстану до Чукотки. Селекціонерам наказано було вивести спеціальні сорти, придатні для північних районів.

З’явилися численні радіопрограми, документальні стрічки й навіть мультфільми, які вихваляли рослину фаворитку. У РАЦСах батьків закликали називати дітей новим іменем — Кукуцаполь (скорочення від російського «кукуруза — царица полей»).

Із 1955-го до 1962-го площі, відведені під кукурудзу, збільшили вдвічі: з 18 до 37 млн га. Але експеримент провалився, бо теплолюбна «цариця ланів» не давала врожаїв на холоді. Уже восени 1962-го почалися перебої з хлібом.

В СРСР видали постанову «О наведении порядка в расходовании ресурсов хлеба», яка обмежу­вала продаж хліба — не більш як 2,5 кг в одні руки. Білий хліб узагалі зник із прилавків, а в чорний підмішували кукурудзяне та горохове борошно. За виглядом і смаком він нагадував зелений клей.

Газети рекламували кукурудзяні пластівці — «смачний і поживний продукт, здатний замінити хліб». 1963-го відкрилися кафе, де, як стверджувала реклама, можна було скуштувати страви з кукурудзи, поласувати «кукурудзяними» цукерками, шоколадом. Пропонували навіть…вино з кукурудзи.

Коротше, результат відомий. У жовтні 1964 року Микиту Сергійовичу змістили з усіх посад. Серед звинувачень лунали й закиди “за кукурудзу”. Втім, це зовсім інша історія, як каже відомий ведучий не менш відомої телепрограми…

Повертаючись до сучасної України, можна стверджувати, що мрія колишнього героя радянської загадки “На Х… называется, по свету мотается. Не сеет, не пашет, только шляпой машет” втілилась у життя. Щоправда, сам герой “кукурудзасторі” до цього втілення жодного стосунку не має.

Змінилась країна, змінилась ідеологія, змінились люди. Гігантські врожаї кукурудзи в сучасній Україні – результат саме тої економічної системи, котрій Микита Сергійович намагався “показати Кузькіну мать” і обіцявся її поховати. Як виявилось, поховали спочатку Хрущова, а потім і систему, вірним адептом якої він був. Відкрити / Коментувати

2021-04-22 07:41:56 Історичний Альманах - це канал про історію України та політику у фактах і цікавинках. Відкрити / Коментувати