2021-09-07 15:39:03
Друзі, ми цього року святкуємо з гордістю 30 років нашої незалежності.
30 – за паспортом для людини вже, мабуть, достатньо, щоб визначитись, ким же я таки хочу бути, коли виросту, але для країни от – очевидно, ні)
Країна тільки зараз визначається, ким же вона хоче бути: Таким собі хлопчиком-лібералом з ідеями про мир в усьому світі та все хороше і мріями про те, що його прийде і врятує дядько Сем чи дідусь з Європи, який дасть грошей, розкаже, як жити, захистить від страшних інших дядь.
Або ми хочемо бути вже дійсно 30-річною навченою досвідом професійною людиною, яка спирається на власні сили та знання, власний розум і власні помилки.
Яка на перший план ставить власні інтереси, бо розуміє, що не може зробити інших людей і своїх друзів щасливими, якщо сама не буде щасливою та успішною людиною.
Я б дуже хотіла жити в другій країні. Яка вже вміє аналізувати історію, і робить не так, як часто радять їй іноземні дідусі та дяді, а те, що вони робили та роблять зараз самі.
А як же роблять інші? Вони боряться за кожного інвестора – внутрішнього і зовнішнього, – який вкладає гроші в країну та створює робочі міста.
Ті самі країни поруч з нами – Польща та Туреччина особливо – створюють супер ідеальні та спрощені умови для інвестора внутрішнього і боряться за кожного інвестора іноземного.
І боряться буквально за кожну велику іноземну компанію, і кожного великого бізнесмена, який хоче створити нові робочі місця в країні – пропонуючи одразу землю для заводу і податкові пільги, і безкоштовне швидке підключення до електромереж.
А ще — до прикладу, Угорщина виробляє в парках третину свого ВВП.
І не треба для цього ніяких інвест-нянь. Треба нормальна економічна стратегія.
Знаєте, що робимо ми? Я вам скажу:
у нас Прем’єр-міністр пише і розсилає листи на губернаторів областей з наказом відкрити по заводу в області на 500 робочих місць із залученням інвест-няні)
Що це за дитинство?
Заводи не будуються просто так за наказом у листі та розчерком пера.
Підписав лист – і бах, завод.
Знаєте, скільки в країні інвест-нянь та інвесторів, які ними користуються?
Я вам розкажу – НУЛЬ. Бо це не той механізм, який цікавий іноземному інвестору без інших конкретних податкових стимулів і механізмів.
Давайте дорослішати. 30 років це вже щось врешті-решт.
Вже не діти.
Дорослішати – означає розуміти, як діє світ, знати власні сильні та слабкі сторони.
Роботи речі не для піару чи тупо для галочки, – а спокійно виважено бити в одну точку, добиватись результатів і розвивати власну економіку.
Упевнена, що одня ця точка – це захист наших громадян через зміцнення нашої економіки, через нові робочі місця, через нові інвестиції в країну (як від внутрішнього інвестора, так і від зовнішнього), через локалізацію, через конкретні податкові стимули та пільги.
І через економіку та здоровий економічний егоїзм – отримувати місце за столом світової політики.
Закон про індустріальні парки – це один із можливих законів для такої стратегії.
Але це лише базова рамка.
Для того, щоб він запрацював: - треба конкретні зміни в податковий,
- треба зміни в митний кодекс,
- треба гарантії простого та швидкого підключення до електромереж та
- можливість для бізнесу отримати адекватний кредит у банку.
Треба заміна податку на прибуток – нарешті податком на виведений капітал. Який обіцяє вже другий по черзі Президент України, але чомусь цього не відбувається.
І не можна тут прикриватись вимогами МВФ чи іншими історіями. Треба просто бити в одну точку і спокійно робити своє.
Загалом, це гарний початок для першого дня нової сесії політичного сезону – починати його із закону про індустріальні парки. Наступними мають бути закони змін до митного та податкового законодавства, спрощення податкової системи та інші стимули для економіки.
Інакше ми будемо й надалі програвати конкуренцію у великому, несправедливому (усвідомте це) й жорстокому світі.
Тож очікуємо - серйозних кроків з боротьби за нашу
економічну українську незалежність.
226 views12:39
Х
