Інколи мене називають бешкетником. Це доволі мило і на цьому ' | ʙᴇsʜᴄᴀᴛ ᴍᴜsɪᴄ
Інколи мене називають бешкетником. Це доволі мило і на цьому "мило" можна було б зупинитись, проте я люблю копати далі та видумувати сенси. І "бешкетувати" для мене значить в першу чергу виходити за рамки.
Під прикриттям доповіді про меметику я розповідав віруючим про атеїзм і так само під прикриттям емоції та пісні хочу говорити про наше мистецтво, культуру і її роль в світі.
Цікаво, що пісня на вірші з розстріляного відродження вийшла в період нової спроби української культури відродитись. Я не знав що це за вірш, не знав хто такий Михайль Семенко, я просто слухав атмосферний звук та текст, при чому останній досить влучно описував мій стан, і тому я вже не сам курив папіроси. А потім мені стало цікаво, хто ж зображений на прев'ю пісні, напевно якийсь поет.
На картинці фотографія поета-футуриста Семенко Михайля, особистості видатної та важливої. Ніколи не любив біографії і тому, як і заповідав герой роману Мартін Іден, краще всього за людину скаже його робота:
“Ей, ти, чоловіче, слухай сюди!..
Ти підносиш мені засмальцьованого “Кобзаря” й кажеш: ось моє мистецтво. Чоловіче, мені за тебе соромно…
Чоловіче, мистецтво є щось таке, що тобі й не снилось…
А ти вхопивсь за свого “Кобзаря”, від якого тхне дьогтем і салом, і думаєш, його захистить твоя пошана…
Чоловіче, час титана перевертає в нікчемного ліліпута, і місце Шевченкові в записках наукових товариств…
Я палю свій “Кобзар”.
Це провокація, це злить, з цим не погоджуєшся. Не погоджуєшся рівно до тих пір, поки в 2022 році не постає важливе питання представлення світу української культури, образу українця. Що слугує зараз цим образом? Напевно в світі в першу чергу знають про наших військових. Людей героїчних, незламних, сміливих та креативних. Проте не всі ми носимо камуфляж. А хто ж звичайний цивільний українець? Козак в шароварах з тяжкою долею кріпака? Досить. Досить викликати жаль до себе та країни, це принижує.
Калуш поїхали на Євробачення і представили новий образ. Вишита жилетка і рожева панама, гарна та щира пісня "Стефанія". А ще він сказав заборонені регламентом слова про Азовсталь та Маріуполь і в очах європейця напевно виглядає людиною сміливою. Але це фальш. Слова сказані під натиском, тому що сказати потрібно було хоч щось, інакше ніхто з українців цього б не зрозумів. Та й після цього пішли зашквари один за одним і бажання скинути цю рожеву панамку в людей дедалі зростає. Про кліп " Щедрий вечір" й говорити нічого. Кліп за всіма канонами американського продакшну, але ж наша щедрівка та й у вишиванці. Під час перегляду смертність від крінжі почала зростати.
Аналогічний образ дешевими маніпуляціями та спробами "виїхати на повєсточці" малює Потап і його "мозгі". "Мозгі" то є, але мізків наче не вистачає. Це все низькопробна шароварщина, це все не то. Нам є що запропонувати світу і люди ми далеко не такі якими малюють нас Псюк з "Encomusic" чи Потап та його "Mozgi".
Нам є що показати світу в культурному сегменті життя, зокрема в музиці. Показати що таке сміливість, зухвалість, щирість, пристрасть, а головне свобода. Свобода самовираження не американська, яка сповнена жалості до себе і всіх навколо та супроводжується з усіма можливими самоутисками. Свобода горда та принципова, свобода чесна та щира, без маніпуляцій і потаканню трендам.
Я вже вибрав собі такого героя, та третій день не можу знайти слів, щоб його об'ємно описати. Поки тільки сиджу, задумливо "курю, і курю, і курю папіроси".
