Чому ми так любимо засуджувати? Чому в кожного з нас сидить су | ʙᴇsʜᴄᴀᴛ ᴍᴜsɪᴄ

Чому ми так любимо засуджувати? Чому в кожного з нас сидить суддя, який дуже уважний до життя оточуючих,та не до свого, ні-ні.

"Він одружився в 20 на 36-річній. Який же ідіот"

"Що це вона вдягла? Виглядає як бозна що!"

"Прикинь, він над цим заморочується. Та кому це взагалі цікаво"

"Ти уявляєш, вона не хоче дітей і мріє про кар'єру. Та хіба ж нормальна дівчина так має жити? А вона ще й не вміє готувати, це взагалі страшне!"

"Та він донатить гроші в онлайн ігри, ну взагалі ідіот чи шо? Та краще б пива собі взяв!"

"Боже, що зараз ці діти думають, тільки в телефонах. Що ж з них виросте? От я в свій час..."

Якби всі штампи, починаючи з дитинства набували навколо тіла матеріальну форму, мені здається, в 20 років їх кількість просто б валила з ніг.
Засуджувати друзів за неправильний вибір партнера чи роботи, засуджувати батьків за їхню опіку або ж її відсутність, засуджувати партнера за відсутність уваги чи приділену увагу комусь іншому і неважливо хто це.

Засудження та штампи мені інколи здаються улюбленим заняттям у людей і може позмагатися з ним хіба що бажання дати пораду.

"Ні, в тебе не вийде на цьому заробити, краще найди нормальну роботу, як у всіх"

"Ні, ти звичайно роби як знаєш, але мені здається тут тебе тільки надурять"

"Ні, я погоджуюся, мати свій бізнес ідея класна, але в тебе немає капіталу і твій план точно не спрацює"

"Ні, музика безперечно класна, але ти ж тільки уяви як важко пробитися"

"Ні, я ж не сперечаюся, намальовано гарно, але художники хіба можуть собі заробити на життя? А от програмісти..."

"Ні, ну я підтримую, що ти класно пишеш, та який ж з тебе письменник чи журналіст. Краще вже закінчи своє оце, де ти там вчишся."
Не вийде, не зможеш, ні, ні, ні!

Часто, наш світ мені нагадує велике відро з крабами, а кожен з нас в ньому просто птаха Фред, що літати хтів.