Час лікує. Чому тоді він не вилікував мою тугу за домом? Мня | Психокиця

Час лікує. Чому тоді він не вилікував мою тугу за домом?

Мнявтаю вас!

Нещодавно ми з моєю господаркою мали цікаву розмову. Річ в тому, що моя господарка пише фентезійний роман, де має персонажа — бога Часу, а насправді бога Змін.
Для мене це очевидно. Ми, коти, не знайомі з поняттям годин, хвилин чи інших людських вимірів часу. Для нас час — це зміна чогось. Сідає і встає сонце. Насипається і спустошується мисочка. Стрижуться кігтики.

І ось скоро 130 день війни. І здавалось, за 4 місяці час мав вилікувати, або загоїти рани. Але ні. В нас зʼявляються нові. А якщо колупати рану — вона не загоїться.

І вже навіть моя господарка мала вже адаптуватись до життя за кордоном. А зась. Бо час, як і для вас, так і для мене, працює однаково. І скільки б ви не вимірювали в час у тижнях чи місяцях, лікує не час — лікують зміни.

От здавалось би — психіка звикає до будь-чого. Але чому ж тоді люди за межами України не можуть звикнути? Чому їх туга за домом не зникає? Чому вони не адаптуються? Психіка ж працює так? Чи ні?

Адаптувати своє життя або себе — це праця. Ми не можемо просто приїхати на нове місце почекати пару місяців і ми адаптовані. Ні. Навколо все-таки чужа мова, інші магазини, відсутність нормальних йогуртів (якби я це не написала, вона б не дала мені пачку мʼякого Brit), все чуже, інше, не наше. І аби жити далі нам потрібно взяти частинки свого життя і поелементно адаптовувати їх:

знайти магазин, де робити щоденні закупки
знайти магазин, з улюбленим кормом
знайти, де взяти смаколики
звикнути, до оплати в транспорті
знайти парк, в якому гуляти
знайти, де купити по знижці одяг і т.д.
знайти необхідні ліки
знайти, як продовжити реабілітацію
знайти, де навчати дітей
знайти, де заробити на життя
знайти, де відпочити

Адаптація, лікування «часом» відбувається тільки тоді, коли людина рухається далі. Коли вона змінює щось у своєму житті. Моя господарка намагається жити, але мінімум третину часу за кордоном вона чекає, коли продовжиться її життя. Коли вона повернеться додому. Памʼятаєте, я вам вже казала — ця стратегія грає проти вас.

Адаптувати — це почати налаштовувати своє життя. Правда в тому, що не всі українці готові й будуть це робити. Не всі ви будете асимілюватись в нову культуру. Бо переважна більшість планує повернутись і дуже хоче додому. Деякі повернуться тоді, коли це ще небезпечно. Деякі будуть чекати «зовні, поза всім світом», поки не повернуться і продовжать жити.

Тож сам по собі час — він нічого не вирішує. Це просто хвилини, які збігають.
Так, зараз не час для довготривалих планів. Однак це час для коротких. Для того, що ви відкладали. Час для того, чому не було місця в щоденній буденності.

Що ще допоможе в чужому місті:
рутина: щоденні ритуали й правила
місце для себе та своїх мрій
творчість (бодай 5-10 хв вдень)
періодична втеча від реальності (кіно, книги, ігри)
хобі
короткотривалі плани та нагорода себе при виконанні

Мурчу для вас

Ваша психокиця