Get Mystery Box with random crypto!

✙ Churcher ✙

Логотип телеграм -каналу churcher_info — ✙ Churcher ✙ C
Логотип телеграм -каналу churcher_info — ✙ Churcher ✙
Адреса каналу: @churcher_info
Категорії: Релігія
Мова: Українська
Країна: Україна
Передплатники: 3.62K
Опис з каналу

Інсайди, актуальна та достовірна інформація щодо церковної ситуації в Україні.
Завжди ексклюзивно, цікаво, неповторно.
Співпраця: churcher@protonmail.com
@churcher_info2 - резерв

Ratings & Reviews

3.00

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

0

3 stars

2

2 stars

0

1 stars

0


Останні повідомлення 16

2022-04-22 10:54:48
Паски в поліському селі
Світлина: Олексій Заєць
2022
519 views07:54
Відкрити / Коментувати
2022-04-22 10:32:19 Позов 437 священиків про єретичність патріарха Кирила став подією для України, і про цю історію написала навіть така газета як "Нью-Йорк таймс". Але ця історія потребує свого логічного продовження у вигляді виходу з Московського патріархату і на користь цього є цілком конкретні аргументи.
1.Якщо Предстоятель церкви став єретиком (а Кирил такий на додачу до порушення канонів та воєнних злочинів), то обов'язок єпископів та вірних припинити його поминати.
2.У звичайній помісній Церкві можна було б звернутися до соборних інституцій та ініціювати суд над предстоятелем, що впав у єресь. Але в РПЦ це неможливо. Церковний суд ще до обрання Кирила патріархом вже підкорявся йому, а після обрання взагалі втратив будь яке право на самостійність. Патріарх узурпував владу в РПЦ практично відразу, в 2009му. Після обрання патріархом на сайті РПЦ перше що сталося - це зник підрозділ "Синод". Все перемістилося у руки патріарха без всякого приховування цього факту. Недавно останні повноваження Синоду були передані патріарху і знову таки прямо днями було в черговий раз перенесено архієрейський собор, який може ініціювати суд над Кирилом, вчивнивши останній через скликання Помісного собору та прийняття кінцевих рішень Архієрейський собором, що діє у складі Помісного. Ну це у них такий статут, щоб патріарха було дуже важко судити, але і тіні такого осудження Кирил боїться, і вся соборність заблокована через ці страхи.
3.У таких умовах РПЦ як Помісна Церква - патріарх Кирил. "Государство это Я" втілено тут давно і відразу, я про це написав ще десять років тому, коли цей абсолютизм в РПЦ лише закріпився. За таких умов знаходитися в РПЦ у будь якій формі - це безпосередньо підкорюватися патріарху Кирилу, помічаємо це чи ні.
4.Все це означає, що визнання патріарха Кирила єретиком вимагає від кожного священнослужителя не лише припинення його поминання, але і виходу з РПЦ. В умовах Росії це реалізувати важко, але в Україні є канонічна православна церква і цей крок цілком можливий для кожного.
5.Якщо є сумніви стосовно ПЦУ - не всі помісні церкви визнали, не всі єпископи хороші для нас - то, по-перше, страх перед Росією проходить у світі з кожною новою її поразкою, а по-друге, єпископ - не долар, щоб усім подобатися. ПЦУ надало свободу приєднуватися до будь якого єпископу ПЦУ, а не лише місцевого, ніхто не відміняв права священства пропонувати власні кандидатури на єпископів (якщо вони не пов'язані із московськими людьми у штатському, то вони вже прекрасні кандидати).
6.ПЦУ вже тому є Церквою, що вона позбавлена системи непосильних поборів з парафій, що виснажують численні парафії МП. Єпископи спочатку поставили парафії у становище бюро з надання ритуальних послуг. А потім закрутили гайки і почалося "Ви були влітку у нас у селі, заходили у храм, чи не могли б Ви допомогти заплатити за газ?" - знаємо ми той високопреосвященніший газпром. Думаю, вже тому варто переходити, щоб покінчити з московським рабством.
7.Колись Вселенський патріарх сам чи у складі Пентархії засудить Кирила. Але для нас важливо не чекати цього суду. Адже Кирило не стане єретиком у момент осудження, він є ним вже зараз. Так само він не стане воєнним злочинцем у Гаазі - він є ним вже зараз. Дивитися треба на суть, а не на процедуру. І не лише припиняти поминання, але і поривати з Кирилом раз і назавжди. Цінуючи позов проти патріарха Кирила як такий, що відрізняється від інших прохань у стилі "стоїмо на колінах перед начальством, просимо обговорити питання про автокефалію", все таки відмітимо, що не поривати з Кирилом сьогодні - це заохочувати РПЦ і особисто Кирила до подальшого культивування єресі, до подальшої участі у геноциді українського народу. Як казав Христос, треба просто перестати боятися. Перестати боятися не лише РПЦ, але і майбутнього в ПЦУ, Перестати боятися себе, тих, ким ми стали в нових історичних обставинах. Лише покинувши всі страхи можна знову бути собою - православними християнами.

(с) Юрій Чорноморець
561 views07:32
Відкрити / Коментувати
2022-04-21 18:14:58 ​​Щодо обмежень на Великдень 2022

#вартопрочитати #угкц #пцу #інсайдиChurcher

Закривати опитування поки що не будемо, але вже в принципі зрозуміло, що більшість планує йти до храмів попри всі попередження та можливі провокації окупантів. Що ж. Бажання ці абсолютно зрозумілі - третій рік поспіль відмовлятися від Великодніх богослужінь в офлайн, тобто в нормальному режимі, більшість з нас вже не готова. Ніц не може замінити ту атмосферу єдності з Господом, яка панує у храмах під час Богослужіння.

Але. Кожен з тих, хто планує відвідати храм, а також узяти з собою, наприклад, дитину, має пам'ятати про те, що в нинішніх умовах відповідальність за будь-яке рішення збільшується. Обов'язково продумайте усі деталі - від місця, де ви можете сховатися під час обстрілу, до мобільної аптечки, яку, ми сподіваємось, ви вже давно сформували та берете з собою постійно. Не будемо критикувати або когось там засуджувати. Просто пам'ятайте, що це додаткова небезпека, яку теж треба враховувати.

До речі, щодо заходів з питань безпеки. Отримали ось таке прохання до Блаженнійшого Святослава від виконкому КМДА, де в.о. директора Департаменту культури В. Моцюк просить главу УГКЦ (і не тільки його, звичайно, про інші церкви також не забули) зоріентувати вірян утриматися від відвідування храмів під час Великодніх свят, а керівників релгромад віднайти можливість обмежити проведення масових богослужінь і максимально забезпечити відеотрансляції з культових споруд на українських каналах та через інтернет.

Ще раз говоримо - кожен має вирішувати самостійно. У свою чергу просимо отців зробити все, аби Богослужіння пройшли без ексцесів.

Бережіть себе
.
323 views15:14
Відкрити / Коментувати
2022-04-21 14:56:55
Великдень 24.04.2022 - де святкуєте?
Anonymous Poll
16%
Вдома, дивлюсь Богослужіння онлайн
59%
У храмі, нас попередили про небезпеку, все розуміємо
8%
Ще не вирішили
6%
Не плануємо святкувати 24.04
11%
Ніц не чули щодо небезпеки та можливих провокацій рускіх, обов'язково будемо у храмі
291 voters667 views11:56
Відкрити / Коментувати
2022-04-21 12:36:05
Писанкарка
Закарпаття
1920-30-ті
775 views09:36
Відкрити / Коментувати
2022-04-20 14:53:13
Православно-базована Церква України

@privatnamemarnya
844 views11:53
Відкрити / Коментувати
2022-04-19 17:09:45
Усі вже бачили це відео?

Вельми приємно, що поляки роблять все, аби нас підтримати, bardzo za to dziękujemy.

Але все ж таки маємо запитання - наскільки доречно робити подібні акції саме у костьолах?

Від Вас як завше реакції

/
1.1K views14:09
Відкрити / Коментувати
2022-04-19 12:08:32 Про ватиканську позицію "безсторонності"

(ч.1|ч.2)

Хто б хотів розібратись в цьому періоді візьміть згадану вище книгу Frank Coppa «The Life and Pontificate of Pope Pius XII» чи Mark Reibling «The Church of Spies». Взагалі на цю тему літератури стільки, що можна втонути… Тепер відкрились архіви з цього періоду і досліджень буде ще більше). Дотримуючись принципу «безсторонності», Папа Пій ХІІ не називав сторін війни, а коли німці вторгались в інші країни, він лише висловлював свою підтримку тим, на кого напали і хто терпів від насильства. До прикладу, 20.X.1939 в Енцикліці Summi Pontificatus він писав про «Чорну годину», про дорогу йому Польщу, але не згадав німців і нацизм. І цієї лінії він дотримувався впродовж усієї війни.

Це все доволі стара історія. А як було з сучасними папами? Найближчим до нас і, мабуть найавторитетнішим, був Іван Павло ІІ. На його понтифікат припало чимало військових конфліктів і реагував він в тому ж самому дусі, що й його попередники. Таких епізодів було кілька, але тут пригадаю його реакції на різанину в Сребрениці. У 1995 році під час Angelus Іван Павло ІІ сказав «Le notizie e le immagini che provengono dalla Bosnia, ed in particolare da Srebrenica e da Zepa, testimoniano quanto l'Europa e l'umanità siano sprofondate ancor più nell'abisso dell'abiezione. Nessuna causa, nessun progetto possono giustificare azioni e metodi così barbari: sono crimini contro l'umanità! Come vorrei che la mia parola, il mio affetto e la mia preghiera giungessero fino a quei fratelli ed a quelle sorelle, rigettati sulla strada dell'esodo nella più estrema miseria! Supplico tutti gli uomini di buona volontà di continuare senza stancarsi a soccorrere quelle martoriate popolazioni. Ciò che si sta consumando sotto gli occhi del mondo intero costituisce una disfatta della civiltà. Questi delitti rimarranno come uno dei capitoli più tristi della storia dell'Europa. Voglia Dio toccare i cuori ed illuminare gli
spiriti smarriti!» Як бачите, папа засуджує страшні злочини, називає це поразкою цивілізації, але не говорить про слона в посудній крамниці… сербів. У 1997 році, відвідуючи Сараєво, він назвав це місто «містом мучеником», яке «пошрамоване лютою, божевільною «логікою» смерти, розбрату і нищення». І знову ні слова про винуватців.

Я думаю, що висновків щодо теперішніх заяв і жестів папи Франциска писати не треба. Єдине що зазначу, то це те, що не варто їх відразу з опалу виводити з прихованої «проросійськості» понтифіка. Дехто пише навтіь про путінські мільярди у Банку Ватикану. Їх не існує, як і самого Банку Ватикану:) Є Інститут релігійних справ, щорічні фінансові звіти якого можна знайти в мережі. Звісно, багато елементів Ostpolitik, які стосуються взаємин Рима і Москви, про які я писав раніше, варті осуду і критики. Але необхідно також розуміти давню логіку поведінки римських єпископів в умовах воєн. Чи вона має продовжуватись і не зазнавати змін? Я гадаю, що ні. Це не Євангеліє, і не євангельська позиція, я переконаний. Тим паче, цей підхід Ватикану Москва вдало інструменталізує в своїх інтересах. Та й війни бувають різні! Тому нам варто говорити про це голосно. Бо як ми не будемо артикулювати чітко своєї позиції, то на нас ніхто уваги звертати не буде. Але варто це робити таки зі знанням справи.

CHURCHER
1.0K views09:08
Відкрити / Коментувати
2022-04-19 12:03:40 Продовження тексту А. Бабинського

(ч.1|ч.3)

Від того часу до 1929 р. папи вважали себе «вʼязнями Ватикану» і через різні дипломатичні канали намагались вирішити свій статус після постання Італії. Йшлось про утворення суверенної міні-держави з вузькою смужкою до моря (нині, коли є вертольоти, цього вже не треба). Слід сказати, що втрата земної влади зіграла на руку папству, яке завдяки цьому стало тим, чим ми його знаємо сьогодні. За Лева ХІІІ воно особливо набрало моральної ваги у світі. Папи також позбулись надмірного зовнішнього політичного впливу на свою діяльність. Оскільки раніше за гарантії безпеки з боку католицьких держав (і не тільки) їм доводилось миритись з правом вето на конклавах з боку католицьких монархів. Тут можна пригадати також, що після польського повстання у 1830 році папа Григорій ХVI в Енцикліці Cum primum присадив поляків, які підняли руку на російського царя (ще одна плата за безпеку…). Ви собі уявляєте як поляки «припухли» від такої заяви? На Перший Ватиканський собор вперше не запросили представників держав, що було потрактовано в європейських столицях як спробу відділити церкву від держави. Тоді було нечувано, що Церква намагається вицофатись з-під політичного впливу і стати суверенним гравцем. Але поступово це ставало реальністю. Ще одним важливим моментом цієї емансипації було бажання унезалежнити місцеві церкви від політичного тиску щодо питань віри і моралі, а щоб їх не звинувачували в якомусь зовнішньому політичному впливові, то римський центр мусів сам бути вільний від будь-якого політичного тиску. В наступні десятиліття цей простір свободи місцевих церков Рим намагався захистити через окремі конкордати з країнами.

Проте, вицофавшись з під впливу держав, папи гостріше стикнулись з питанням "балансування", щоб їх не звинуватили у тому, що папа це "капелан Австрії" чи якоїсь іншої держави. Перша світова війна стала справжнім випробуванням для папи Бенедикта ХV. Оскільки по різні сторони фронту опинились народи, які в однаковій мірі були йому дорогими. Саме в цей час кардинал Гаспарі запропонував принцип «безсторонності», якого мало б папство притримуватись у будь-якому конфлікті, не називати нікого дуже поганими словами, зберігаючи за собою можливість стати переговорним майданчиком для сторін конфлікту (хто хоче детальніше чит. John Pollard «Benedict XV: The Unknown Pope and the Pursuit of Peace» та Frank Coppa «The Life and Pontificate of Pope Pius XII»). Ця позиція повинна була також убезпечити незалежність і рівновіддаленість Риму від будь-яких політичних центрів впливу. В умовах тієї війни така позиція справді піднесла моральний авторитет Римського престолу.

Вже після війни у 1929 році за Папи Пія ХІ (до слова, найімовірніше автора відомої у нас фрази «Великого бажайте!») було укладено «Латеранські угоди», відповідно до яких постала нинішня держава Ватикан. Недалекі критики вбачають в цьому якусь любов Пія ХІ до Мусcоліні. Це хибна думка, бо Пій ХІ мав жорсткі стосунки з дуче і вже у 1931 році видав Енцикліку з критикою італійського фашизму Non abbiamo bisogno (детальніше читайте напр. David Kertzer «The Pope and Mussolini» чи Emma Fattorini «Hitler, Mussolini and the Vatican: Pope Pius XI»), а пізніше й німецького нацизму Mit brennender Sorge. Водночас папа Пій ХІ і його помічник кард. Евгеніо Пачеллі (майбутній Пій ХІІ) намагався через конкордати зберегти для церков в різних країнах гарантований простір свободи, особливо в умовах утвердження тоталітарних ідеологій.

Принципу «безсторонності» Рим намагався дотримуватись і під час Другої Світової війни, але це вже не було так просто. І цей епізод історії викликає нині дуже гострі дебати. Пій ХІІ був дипломатом до мозку кісток, його родина була причетна до багатолітніх перемовин, які привели до укладенні «Латеранських угод». Він точно не був прихильником нацизму, але його намагання діяти «тихо» коштують йому нині багато (в ці дні мені траплялись в стрічці згадки про книгу John Cornwell «Hitler’s Pope». Але люди, які це постять, вочевидь, не читали її. Бо там крім сенсаційного заголовку нічого сенсаційного немає.

CHURHCER
898 views09:03
Відкрити / Коментувати
2022-04-19 12:00:15 Цікавий текст публіциста А. Бабинського, що тлумачить нейтральну позицію Ватикану

#вартопрочитати

Постимо у трьох частинах(ч.2| ч.3), посилання на автора залишаємо тут.

Дещо про ватиканську позицію "безсторонності".

Текст, мабуть, спровокує чимало реакцій, то спершу уточню деякі речі. Я дуже б хотів, щоб зло було назване по імені і, щоб папа відступив від звичної для Ватикану практики «беззсторонності» (impartiality). Така позиція не є догматом чи аксіомою, яка прописана Євангелії. Зрештою про необхідність існування держави Ватикан Євангеліє мовчить також. Був час, коли його не було і, можливо, буде час, коли його не буде. Його існування в тій формі, яка є сьогодні, зумовлено історично. І зумовлене воно необхідністю забезпечити незалежність Римського престолу від будь-якої політичної влади і сили. Була знайдена ось така форма. Чи вона ідеальна? Звісно, що ні. Але поки іншої розвʼязки ще ніхто не придумав. Цей текст пишу лише для того, щоб вберегти нашу психіку від зайвих навантажень. І розуміння чому є так як є, може цьому допомогти. Це знову ж таки не означає, як я писав вище, що я берусь виправдовувати таку позицію. Також цей текст не про ідею XIII стації Хресної дороги, яка, на мою думку, була провальною. Виклад, звісно, доволі стислий і схематичний, по-іншому в такому форматі не вийде. Подекуди подаю наукові й популярні видання, які кожен може при нагоді почитати.

Мало хто нині усвідомлює, що протягом майже тисячі років сучасна центральна Італія була територією Папської держави. Держави, в якій папа був монархом, де було військо і всі інші прибамбаси. Звісно вона не могла б себе повноцінно захистити. В це військо часто йшли ті, хто сподівався, що ніхто не буде воювати проти держави, «президентом» якої є голова Католицької Церкви. І зрозуміло, що її безпека була можливою лише за підтримки сильних католицьких держав. Найпотужніший удар ця держава отримала після Французької революції, коли Наполеон взяв Рим. Протягом ХІХ століття ця папська держава ще проіснувала так-сяк завдяки Священному союзу Прусії, Австрії і Росії. Але вона не пережила il Risorgimento чи становлення Італії. Для Пія ІХ, який починав як ліберал і навіть впроваджував певні демократичні реформи в Папській державі, це була справжня дилема. Він сам був італійцем, як і всі управлінці Папської держави і перед лицем обʼєднання Італії йому треба було просто розірватись навпіл. Йому навіть пропонували очолити італійську державу, але це негативно позначилося б на Церкві і він відмовився від цієї ідеї. (Можете прочитати більше в David Kertzer «The Pope Who Would Be King»). Папська держава не мала шансів, не лише через обʼєднання Італії. Вона була немічна економічно, а зі священиків і кардиналів вийшли погані управлінці. Кажуть, що, коли папа Григорій ХVI дістався до Раю, то сказав св. Петру, що це виявилось дальше, ніж він думав. А апостол відповів, що треба було збудувати залізницю в Папській державі:) Все, чим могла похвалитись Папська держава на момент свого зникнення, це оперними театрами. Мистецтво понад усе.

Пій ІХ все це розумів. Але варто усвідомлювати, що він тримався за збереження політичної незалежності Папської держави не тому, що йому дуже хотілось бути світським монархом. Він добре розумів, що як тільки він стане громадянином Італії, то ті ж французи, а за ними й інші католицькі народи проголосять повну незалежність (щось на кшталт автокефалії) своїх помісних Церков від Рима, перетворяться на закриті на собі «національні» Церкви і втратять з уваги вселенський вимір Церкви. Він слушно вважав, що зберегти єдність Католицької Церкви можна лише тоді, коли папа не буде громадянином жодного політичного утворення, повʼязаного з тією чи іншою нацією. Тут власне важлива різниця з православними патріархами, кожен з яких є громадянином своєї держави і тому бажання автокефалії чи незалежності є цілком природними.

Папська держава впала у 1870 році, римські семінаристи готові були боронити останній бастіон в Римі, але папа відмовився, дозволивши лише один постріл в повітря, щоб не виглядало так, ніби вони здались без бою. Честь зберегли.

CHURCHER
915 views09:00
Відкрити / Коментувати