2021-06-10 18:00:44
#МояЧитацькаБіографія У рамках проєкту
"Портрет читача замолоду" наша редакція запустила флешмоб, в якому всі охочі можуть розповідати під цим хештегом свою історію читання: що це дає, для чого і яким був шлях до книжки. Історії ми збиратимемо й публікуватимемо тут, а також будемо поширювати в своїх сторіз у Facebook i Instagram.
Сьогодні в ефірі історія від Андрія Овчарука.
Є два кити, на яких стоїть бажання написати щось під гештеґом #МояЧитацькаБіографія — се моя любов до читання книг і моє захоплення усим тим, що робить Читомо.
Схоже на те, що моя кар'єра читача мала всі шанси розпочатися значно раніше, бо дідусь навчив мене абетці, коли я мав лише 2 роки від народження. Утім, до першого класу я її встиг забути, тож починав все заново.
Що я пам'ятаю із тих часів, прихованих за товщею та мороком понад трьох десятків років?
А пригадую я "Дивовижні пригоди в Лісовій Школі" та "В Країні Сонячних Зайчиків" Всеволода Нестайка, "Цар Плаксій та Лоскотон" Василя Симоненка і, звісно ж "Енеїду" Івана Котляревського з ілюстраціями Анатолія Базилевича, котра стала для мене першими бойовиком, road movie та еротикою. А ще журнали "Малятко" та "Піонерія", котра невдовзі стала "Однокласником", "Соняшник" і яскравий, але російськомовний "Трамвай".
Якщо раннє дитинство було здебільшого наповнене україномовною літературою, то з умовно десятирічного віку я став більше читати російською: Рафаель Сабатіні, Александр Дюма, Жюль Верн (особливо "Таємничий острів"), Кир Буличов ("Селище"), Артур Конан-Дойл (а саме"Загублений світ")...
Десь там, в універі, зі мною трапилася і маленька читацька смерть, коли я не читав 2 чи 3 роки поспіль. Чому так сталося — хз, але так було і че, щиро кажучи, дуже страшно. Нікому такого не побажав би.
Повернення до читання відбувалося теж страшно — транзитом через романчики Пауло Коельо. Стерто-стерто, прочитали це і забули.
Одразу після університету мене сильно накрило Максом Фраєм, читав запоєм, все, до чого дотягнувся, навіть перечитував. Нахапавшись у Фрая, читав Лоуренса Даррела, Робертсона Девіса та Торнтона Вайлдера.
А десь у 2005 відбулося поступове навернення до сучасної української літератури: Юрій Андрухович, Тарас Прохасько, Оксана Забужко, Юрко Іздрик, Сергій Жадан, Любко Дереш, Ірена Карпа. Спершу вони, а невдовзі і Форуми Видавців у Львові, поети-двотисячники, ночі поезії та музики, навіть читання власних віршів під іменем якогось поета з Житомира, котрий чомусь не приїхав...
У 2017 році я почав працювати на Видавництво Старого Лева і деякі мрії стали збуватися просто на очах: тепер я читаю українською мовою Террі Пратчетта, Мілана Кундеру, Кадзуо Ішіґуро і, навіть, Джона Кракауера, не кажучи вже про купу українських авторів, яких я для себе тут відкрив — Софію Андрухович, Андрія Бондара, Доржа Бату, Олега Сенцова, Ілларіона Павлюка, Євгенію Кузнєцову, Володимира Єрмоленка та инших.
Люблю читати, жити без цього не можу
Повну читацьку біографію Андрія читайте за лінком. А ми додаємо, що чекаємо інших історій від читачів. Можливо, котрась із ваших розповідей надихне когось повернутися до читання чи ж узагалі почати цей процес. Читайте і будьте щасливими!
278 views15:00