Кафедра Кримінального Процесу

2023-01-27 09:23:51 "16. У цій справі мова йде про обшук не в житлі чи в іншому приватному володінні, а в службовому кабінеті слідчого в приміщенні райвідділу.

17. Таким чином, Суд має вирішити, чи поширюються гарантії, передбачені статтею 30 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і особистих свобод (далі – Конвенція), а також статями 13, 233, 235 КПК України на обшук у службовому кабінеті, що розташований у державному органі влади і, таким чином, чи можуть бути докази, отримані під час такого обшуку, визнані недопустимими відповідно до пункту 1 частини 2 статті 87 КПК.

18. Службовий кабінет сам по собі не може вважатися житлом або іншим володінням, доступ до якого визначає виключно його володілець, а тому без згоди володільця доступ до нього можна отримати за дозволом слідчого судді. Службове приміщення надається для виконання службових обов’язків і доступ до нього визначається іншим регулюванням, яке ґрунтується на міркуваннях, не пов’язаних із захистом приватності осіб, яким таке службове приміщення надане.

19. У той же час Суд не виключає, що за певних обставин гарантії недоторканості житла або іншого володіння можуть поширюватися і на службові приміщення.

20. Суд вже зазначав, що стаття 223 КПК захищає особу від необґрунтованого втручання державними органами у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні.[[1]](https://reyestr.court.gov.ua/Review/108554061#_ftn1) Також, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пеєв проти Болгарії»[[2]](https://reyestr.court.gov.ua/Review/108554061#_ftn2) розглянув обшук, що проводився в кабінеті у приміщенні прокуратури, тому його висновки дотичні до обставин цієї справи.

21. У справі Пеєва ЄСПЛ дійшов висновку, що для визначення, чи відбувається втручання у приватне життя внаслідок обшуку у службовому приміщенні, слід застосовувати критерій «розумного очікування конфіденційності». Тобто, якщо обставини справи свідчать про те, що особа має підстави розумно очікувати на приватність при використанні приміщення або будь-яких елементів приміщення, то на приміщення або відповідну його частину поширюються гарантії від втручання у приватне життя. ЄСПЛ послався на свої рішення, де він поширив гарантії статті 8 Конвенції на телефонні дзвінки, зроблені поліцейським з приміщення поліції,[[3]](https://reyestr.court.gov.ua/Review/108554061#_ftn3) або на таємну зйомку в камері в поліцейському відділку[[4]](https://reyestr.court.gov.ua/Review/108554061#_ftn4) та інші справи, у яких було використано критерій «розумного очікування конфіденційності».

22. Також він зважив на цілу низку інших факторів: заявник був не прокурором, а експертом-криміналістом, який працював у прокуратурі за контрактом, обшук поширився на ті елементи приміщення, де заявник зберігав особисті речі: ліки, компакт-диски з особистими матеріалами, нотатки, блокноти, дипломи, особисті фотографії, книги та особисті документи, у тому числі медичні. Виходячи з такої сукупності обставин справи, ЄСПЛ дійшов висновку, що обшук, який поширився на зони, щодо яких у заявника були «розумні очікування конфіденційності», становили втручання у приватне життя заявника.

23. Повертаючись до обставин цієї справи Суд зазначає, що засуджений був слідчим, тобто посадовою особою правоохоронного органу, представником держави. Обшук проводився у службовому кабінеті, який був наданий для виконання його службових обов’язків. Ніщо в матеріалах справи не свідчить про якісь обставини, які давали можливість засудженому розумно розраховувати на можливість використовувати кабінет для свого приватного життя та/або на збереження конфіденційності в межах службового кабінету, або вирішувати, коли і яким чином надавати до нього доступ.

24. Відомості, відображені у протоколі огляду місця та на відеозаписі цього огляду, свідчать про те, що ця слідча дія головним чином зводилася до огляду самого засудженого, його одягу і вмісту його кишень, а також інших предметів, розташованих у кабінеті, за допомогою технічних пристроїв і була спрямована на виявлення речовини, нанесеної на Відкрити / Коментувати

2023-01-26 18:56:45 33. Суд зазначає, що в матеріалах справи є письмова заява засудженого, якою він надав згоду на проведення огляду автомобіля, і сторона захисту не заперечує цієї обставини. Позиція захисту зводиться до того, що згода засудженого на огляд автомобіля не може братися до уваги для оцінки законності проникнення без судового дозволу, оскільки засуджений був не власником, а лише найманим працівником власника автомобіля, який такої згоди не надавав.

34. Суд не погоджується з такою позицією захисту. Стаття 223 КПК не має на меті вирішення питань власності. Вона захищає особу від необґрунтованого втручання з боку державних органів у сферу її приватного життя, на яку вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні. Суд вже визнавав, що термін «особа, яка володіє» в частини 1 статті 233 КПК охоплює більш широке коло осіб, ніж титульний власник або особа, володіння якої ґрунтується на певних договірних чи інших законних підставах. Більше того, титульний власник у певних випадках не може вважатися «особою, яка володіє» житлом чи іншим володінням в значенні цього положення, якщо володіння пов`язано зі сферою приватного життя іншої особи.

35. У цій справі засуджений керував автомобілем під час події і може вважатися особою, яка на той час володіла автомобілем, для мети частини 1 статті 233 КПК, а тому його згода на огляд автомобіля давала право на такий огляд без звернення до слідчого судді.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94264608 Відкрити / Коментувати

2023-01-26 18:00:35 Як учасники правосуддя справляються з викликами, які перед ними ставить війна?
Які особливості в організації роботи запровадили після повномасштабного вторгнення військ рф на територію України та у зв'язку з відсутністю світла?
В якому режимі працюють представники правосуддя під час повітряних тривог? Чи є укриття на робочих місцях?

Про організацію роботи судів, прокуратур, адвокатів та інших учасників провадження читайте в матеріалі JustTalk, що ґрунтується на:
результатах опитування представників судів, прокурорів й адвокатів;
інформації, яку ми отримали від Офісу Генерального прокурора і Держаної судової адміністрації України;
інформації із загальнодоступних джерел, зокрема офіційного сайту судової влади. Відкрити / Коментувати

2023-01-26 10:35:47 https://dsa.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/dsa/N_28_23.pdf Відкрити / Коментувати

2023-01-26 00:16:17 https://antycorportal.nazk.gov.ua/study/ Відкрити / Коментувати

2023-01-25 22:58:30 Вчора ЄСПЛ оприлюднив дуже класне рішення у справі "KOROTYUK v. UKRAINE" - https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-222411

Здається це перша справа проти України, де Суд розглянув по суті спір в рамках раніше сформованої у справі "Blumberga v. Latvia" позиції

Заявниця - автор книги, яку незаконно оприлюднили в інтернеті. Заявниця подала заяву про вчинення злочину за порушення авторських прав. Поліція спершу наче вчиняла якісь дії по розслідуванню, але потім закрила кримінальне провадження. Постанова була скасована слідчим суддею.
Після цього поліція неодноразово повторно закривала провадження і суд скасовував ці постанови, в результаті чого кримінальне провадження просто зависло.

Заявниця скаржилась по статті 1 протоколу 1 (право власності) - через неефективне досудове розслідування.

ЄСПЛ зазначає, що оскільки держава криміналізувала порушення авторських прав, то вона мала позитивний обовязок провести ефективне розслідування фактів таких порушень.
У цій справі заявниця вживала конкретні заходи по спрямуванню досудового розслідування, зокрема подавала клопотання щодо вчинення доречних слідчих дій, в той час як поліція переважно ігнорувала ці клопотання і не вчиняла такі дії.

Резюмуючи ЄСПЛ зазначає, що хоча за загальним правилом держава не може нести відповідальність за кожен нерозслідуваний злочин, але у даному випадку відповідальність держави обумовлена наступним:
1) заявниця вказувала на конкретні і доречні слідчі дії, які треба вчинити для розслідування злочину;
2) вчинення цих слідчих дій не покладало б ніякого надмірного тягару на поліцію і не було в принципі обтяжливим;
3) держава послідовно і довгий час ігнорувала прохання заявниці;
4) заявниця не могла вчинити відповідні дії самостійно.

Тому у цій справі було порушення ст.1 протоколу 1. https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-222411"]} Відкрити / Коментувати

2023-01-25 22:52:34 ... 40. Суд нагадує, що він вже вирішував питання щодо допустимості показань особи, яку сторони не мали можливості допитати під час розгляду, в якому приймалося рішення у справі.
41. Постійно наголошуючи на важливості забезпечити право сторін на перехресний допит, Суд все ж визнавав, наприклад, допустимість показань, які давалися в минулому судовому засіданні, якщо забезпечити явку такої особи виявилося неможливим і якщо права сторони під час допиту особи в минулому розгляді були забезпечені.[7] Також Суд визнавав допустимими позасудові показання померлого потерпілого.[8]
42. Суд також приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої неможливість допитати свідка не у всіх випадках свідчить про порушення права на справедливий судовий розгляд. Як зазначав ЄСПЛ, всі докази проти обвинуваченої особи зазвичай мають бути представлені у її присутності під час публічного розгляду. Виключення з цього принципу можливі, але не мають порушувати права захисту, які, як правило, передбачають, що обвинувачена особа має отримати адекватну та належну можливість допитати свідка проти неї під час її допиту або на подальших стадіях провадження.[9] Якщо сторона обвинувачення вважає, що певна особа є належним джерелом інформації і спирається на її показання в суді, і якщо показання такого свідка використані судом для обґрунтування обвинувального вироку, слід презюмувати, що її явка і допит є необхідними.[10]
43. У той же час ЄСПЛ вважає, що гарантії пункту 3 (d) статті 6 є особливим аспектом справедливого розгляду, і першочергова увага ЄСПЛ відповідно до частини 1 статті 6 полягає в оцінці загальної справедливості кримінального судочинства. Для такої оцінки ЄСПЛ розглядає процес у цілому, у тому числі спосіб, яким були отримані докази, враховуючи як права сторони захисту, так і інтереси суспільства та потерпілих у належному обвинуваченні і, якщо необхідно, права свідків.[11]
44. Суд нагадує, що у цій справі йдеться про допит потерпілої, якій на час стверджуваного злочину було 3 роки і 3 місяці, а під час судового розгляду - близько 5 років. Суд вже згадував численні міжнародні положення, які зобов`язують Україну ставитися з особливою увагою до інтересів дітей під час кримінального провадження (див. пункти 22-25 вище).
45. Суд вважає, що вимога пункту 5 частини 2 статті 87 КПК не може тлумачитися без врахування вимог цих міжнародних зобов`язань України, і у виключних обставинах, коли відмова від допиту особи є виправданою для захисту її прав і інтересів, сам по собі факт неможливості перехресного допиту може не мати наслідком виключення її позасудових свідчень як недопустимих.
46. Суд враховує також підхід законодавця щодо використання показань з чужих слів при дотриманні умов, викладених у статті 97 КПК. Оскільки процесуальний закон допускає, що показання особи, яка не допитується в суді, можуть бути використані у вигляді переказу їх іншими особами,
Суд не бачить підстав вважати, що показання такої особи, які вона давала поза судовим розглядом, але які були записані і автентичність яких підтверджена, мають бути безумовно виключені без достатньої уваги до факторів, які зумовили неможливість допиту такої особи в суді..."
https://reyestr.court.gov.ua/Review/108526645 Відкрити / Коментувати

2023-01-25 22:26:03 Постанова ВС від 17.01.2023
"141. Як випливає з тексту вироку, суд зробив висновок про винуватість засудженого на підставі сукупності «вищевстановлених ознак» та «неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
142. У вироку немає пояснення, які саме «вищевстановлені ознаки» суд мав на увазі, що позбавляє Суд можливості перевірити, чи дійсно цих ознак достатньо для висновку. Також суд не сформулював ті презумпції, на які спирався суд, і не пояснив, чому вони вагомі та яким чином вони узгоджуються між собою.
143. Суд зауважує, що термін «презумпція» означає припущення певного факту, що стверджує одна зі сторін, який вважатиметься встановленим, якщо інша сторона його не спростує. Таким чином, суд першої інстанції фактично ґрунтує свої висновки на припущеннях, які не були спростовані стороною захисту.
144. Хоча суд першої інстанції на підтримку правомірності такого підходу, посилається на цитату з рішення ЄСПЛ у справі Нечипорука і Йонкало[37], де містяться схожі вирази, Суд не вважає цей підхід ЄСПЛ застосовним в контексті кримінального судочинства.
145. У згаданому рішенні ЄСПЛ зазначив:
«Як неодноразово вирішував Суд, твердження про погане поводження мають бути підкріплені відповідними доказами. При оцінці доказів Суд керується стандартом переконання «поза розумним сумнівом». Таке переконання може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків чи такого ж роду неспростованих презумпцій. Коли про події, що розглядаються, повністю або більшою частиною відомо лише органам влади, як у випадку з особою, що перебуває під їхнім контролем, з`являється сильна фактична презумпція щодо тілесних ушкоджень, отриманих під час такого затримання. Слід вважати, що на органах влади лежить тягар надати задовільні і переконливі пояснення».[38]
146. Суд відзначає, що у цьому фрагменті ЄСПЛ формулює стандарт доведення, яким він керується під час вирішення питання про доведеність факту поганого поводження з боку держави в контексті її відповідальності за Конвенцією.
147. Визначення відповідальності держави за Конвенцією і визначення кримінальної відповідальності особи, обвинуваченої державою, становлять собою абсолютно протилежні ситуації, щоб можна було використовувати для них однаковий стандарт доведення.
148. Суд зазначає, що ЄСПЛ в цьому і багатьох інших подібних рішенням не мав жодного наміру сформулювати стандарт доведення, яким мають керуватися національні суди для засудження особи за злочин.
149. Навпаки, в контексті права на справедливий суд в кримінальному провадженні ЄСПЛ зазначав у багатьох рішеннях, що
«частина 2 статті 6 Конвенції втілює принцип презумпції невинуватості. Він вимагає, серед іншого, щоб при виконанні своїх обов`язків судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що обвинувачений вчинив злочин, який йому інкримінується; тягар доведення лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого».[39]
150. Підхід, який використовує припущення правильності фактів, що стверджуються обвинуваченням, і перекладає на обвинувачену особу тягар їх спростування, очевидним чином суперечить засадам кримінального судочинства. Такий підхід фактично перевертає презумпцію невинуватості, з якої випливають і вимога доведення винуватості поза розумним сумнівом і вимога тлумачити сумніви на користь обвинуваченої особи.
151. Використавши такий підхід, суд, навіть не сформулювавши чітко зміст «презумпцій», фактично переніс на сторону захисту тягар їх спростування і доведення невинуватості, що очевидно суперечить частинам 2 та 3 статті 62 Конституції і статті 17 КПК".
https://reyestr.court.gov.ua/Review/108526645 Відкрити / Коментувати

2023-01-25 18:05:33 https://study.nazk.gov.ua/courses/course-v1:NAZK+up002+2023-02/about/ Відкрити / Коментувати

2023-01-25 17:47:42 https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-222889%22]} Відкрити / Коментувати