Омийся, дівчино, та вдягни кращу сукню свою — білу, немов перш | Ціан пише

Омийся, дівчино, та вдягни кращу сукню свою — білу, немов перший сніг, бо через сніг ти зійдеш із пагорбів у долину, і сама станеш снігом. Заплети шипшину у волосся — шипшину та мертві маки, та й дозволь колючкам впитися в шкіру, заплутатися поміж пасмів. Якщо кров засле зір — не звертай уваги; що є кров у цей час, час холодний, час темний, Час Врожаю?

Ступай, дівчино, землею голою, землею холодною та м’якою, і нехай босі твої ноги зариваються в неї та чорніють, чорніють та самі стають землею — новою землею, молодою землею. Рушай, дівчино, повз невбрані поля та ставки, що на них крига займається зранку білястим полум’ям. Рушай, поки небо лише покрите блідою плівкою, яка застилає очі сліпця, очі Того-Хто-Бачить-Темряву. Як знайдеш шипшинові кущі на межі, межі, що її заборонено переходити — то рушай уперед, дівчино, прямо через кущі.

Сьогодні тобі дозволено.

Ти йтимеш довго. Так довго, що колючки шипшини здеруть твої ноги, обірвуть сукню, і на подолі збереться червоне — то є важлива кров, то є важливий біль. Збирай, дівчино, шипшину, збирай голими долонями, не бійся колючок, не бійся болю — тобі пристало зараз усміхатися. Бо ти вже близько, дівчино.

Бо ти вийдеш із кущів за межу — з червоною сукнею, у шипшиновому вінку та з шипшиновим збором — і побачиш Її. Вона буде білою примарою, чистою та прекрасною, немов перший сніг, і груди Її будуть проколоті пожухлими гілками шипшини, і обличчя Її дивитиметься вгору, у темряву.

Падай долу, дівчино. Перед тобою Та-Що-Дарує.

Не звертай уваги на кістки.

Проси Її прийняти дар. Вона прийме. Вона поверне голову та розплющить очі — та ти не зрозумієш, якого вони кольору. Вона торкнеться твого обличчя, зніме вінок із чола, візьме збір у руки. Вона увіп’ється в твої губи поцілунком — крижаним, болючим, але пройдуть хвилини, довгі хвилини, і губи Її потеплішають, поки не стануть жаркими, немов саме сонце. І тоді вона тебе відпустить — але ти вже цього не відчуєш. Ноги твої стануть самою землею, тіло твоє виросте новим кущем, очі твої — червоними ягодами.

Пройде Та-Що-Дарує твоїми слідами — кривавими плямам, що залишилися на шляху через зарості — і повернеться в світ на довгий рік, поки не схолоне й не піде назад за межу. А поки вона тут — радій, дівчино.

Прийшов час тепла.

Час світла.

Час Врожаю.

#ціан_пише