Про #написання_текстів та "правопис", себто
про один з прийомів, як зробити текст цікавішим. Про маніпуляції зі словами я писав осьдечки, а зара про те, як не вбити читача своїм простирадлом. А то мені нудно читати укрТГ.
Спочатку треба все одно вправно писати за нормами літературної української
Вбити у собі правопис. Популярність блогерів виникла через те, що вони писали та балакали "як живі люди".
Жива вимова передаєцця за схемою "звук=літера", і так, я дійсно кажу "цця", а не "ться" чи "ця". Скорочене слово тре' позначати апострофом, але можна й нє.
Пильнувати за наголосами у авторських словах. Якщо треба пояснювати — не тре пояснювати, наголос має бути очевидним. Я часто-густо кажу "слОви", а не "слова", але не користаюся цим на письмі, бо нема жодної гарантії, що читатимуть не "словИ".
Вживати власну лексику. Де ї брати, то не моя справа, українська багата на діалекти. В ідеалі —
мати два-три вирази, що притаманні лише вам. Але специфічні слова та вирази створюють відчуття причетності до таємної спільноти.
Не спамити авторськими словами. Я не знаю ідеальної формули, але
текст, що на 90% складено з незрозумілих слів, читати нереально. Це нагадує класичну ситуацію з матюччям, коли людина каже "в єбєнях пиздець яка хуйня з лайном" і всі мають зрозуміти, що на Поскоті (а не на Таїрово) велика аварія на каналізації. Тіко замість матюків — сленг та діалектизми.
Я просто продивив кількадесят українських каналів і всі наче ЗНО складають. Мо' час троху користацця усіма можливостями інтернету та рідної мови?
П.С. Так, пані маршал їздить зі мною просто у торбі. І взагалі, будь-яка сумка, яка не рюкзак — то для котиці, а не для хазяйського мотлоху.
Підписатись на Даймара та котиків
