Що таке постколоніальна оптика, або чому ми маємо дивитися на | Дублер режисера

Що таке постколоніальна оптика, або чому ми маємо дивитися на російську культуру по-новому

Довгий час ми були тісно прив’язані до російського інфополя. Слухали «Арію», повторювали фразочки з «Брата», дивилися Кінопоіск та очікували, хто ж цього разу прийде до Дудя. Словом, поводились як справжнісінька колонія росії. Такі собі фантомні болі від вже неіснуючого совка. Натомість російську культуру варто розглядати насамперед через призму постколоніальної оптики. Тобто аналізувати контекст та меседжі, які доносить той чи інший продукт. Непогане відео, до прикладу, зробив Загін Кіноманів, який розібрав образи українців у російському кіно.

Та найголовніше потрібно розуміти, що оцей дискурс про верховенство і якусь унікальну особливість їхньої культури є звичайнісіньким міфом, який був створений для того, аби сфокусувати увагу на умовному «центрі» (Москві) та залишити поза нею так звані «околиці».

Проте замість того, аби зосереджуватись на російських митцях, краще подивіться «Землю», «Тіні забутих предків», якщо ще не бачили, чи купу інших вітчизняних стрічок, які розкривають український погляд на події. Або перегляньте фільми наших сусідів: польські, румунські, словацькі, чеські. Це дуже класний досвід. Коли дивишся і розумієш, що на російській культурі світ, власне, не закінчується.

В майбутньому я планую зробити добірки українського кінематографу та фільмів країн-сусідок. Напишіть в коментарях, чи цікаво вам це, та про що хотіли б почитати ще.