​​Кінематограф Жана Кокто Жан Кокто є однією з найвидатніших | Silencio

​​Кінематограф Жана Кокто

Жан Кокто є однією з найвидатніших постатей європейської культури минулого століття. Він став авангардною іконою, спробувавши власні сили майже в усіх видах мистецтва – від письменницького ремесла до створення церковних вітражів. За його власним визначенням, Кокто ніколи не вважав себе режисером, хоча створив кілька неймовірно важливих кіноробіт, включаючи «Красуню та чудовисько» і його «Орфічну трилогію». Напрочуд талановитий письменник і поет, драматург, художник, в сфері кіно Кокто називав себе дилетантом, попри розкішний візуальний доробок й, окрім відзнятого, блискучі сценарії. Спробуємо розібратися в його кіностилі:

Міфологія. Жан Кокто захоплювався класичною міфологією: античні образи можна побачити і в його поетичних рядках, і в кінематографі. Найбільшу вагу в його роботах мають фігури Орфея й Едіпа, які Кокто пов'язував з власними роздумами та автобіографічними мотивами, створюючи таким чином особистий міф і підживлюючи його в мистецтві.

Мелодраматичність. Кохання та смерть у фільмах і сценаріях Жана Кокто мають театральний характер, що відсилає нас до французької мелодрами XIX століття. Розрив любовних зв'язків, самогубство, отруєння – нарочито пафосні драматургічні прийоми, які органічно виглядають в створених Кокто наративах.

Характерний набір образів і тем, незважаючи на традиційну манеру зйомки. У фільмах Кокто, особливо, в «Крові поета» й «Орфея» помітна сукупність символів, що повторюються, які нерідко є не просто елементом самоцитування, але й свідомо відсилають глядача до тих чи інших робіт. Серед улюблених тем і явищ для Жана Кокто варто згадати дзеркала й магічне транспортування в потойбічні світи, уповільнений або зворотний рух, очі, двері (як кордон між цим та іншим всесвітом), кров і класичні статуї. При безперервному монтажі й навіть в разі використання лінійної драматургії, стилістично Кокто залишався вірним авангардним принципам і сюрреалістичній образності.

Європейська фантастика. Кокто не експлуатував темні горрори, на відміну від інших режисерів того часу. Він звертався до європейської фантастики, романтичної літератури і поезії символістів, віддаючи перевагу Бодлеру й Гете, а не сучасному макабру.

Центральна фігура поета і, в першу чергу, самовираження через образи. Про що б не писав у сценаріях Кокто, його фільми завжди є масштабною романтичною рефлексією на тему ролі поета в цьому світі. Жан Кокто знімав як дилетант кіно про себе, роблячи це зрештою так майстерно, що іншим лишається кусати лікті й мовчки з заздрістю дивитися на його мистецьку спадщину.