Про авторів, яких я прочитала залпом Я вже казала, що коли зу | Фільм поганий - читай книжку

Про авторів, яких я прочитала залпом

Я вже казала, що коли зустрічаю книжку, яка мені просто вау, і виявляється, що це не перша книга автора – я не можу стриматися. Я читаю усі книги цього автора, які можу знайти. Так робити не ок, бо на 5-6 книжці стиль і перипетії сюжету починаєш вгадувати інтуїтивно. Так у мене було з Гійомом Мюссо – я б назвала його жанр «сімейна трагедія із закрученим детективним сюжетом». Але після кількох прочитаних не можеш відрізнити їх одна від одної. І назви настільки абстрактні, що пригадати про що книжка просто нереально.

Інший приклад – Ден Браун. Його історії захоплюючі і відірватися неможливо, але запитай мене про що якась конкретна книга – не згадаю. Бо в кожній є таємниця, є вбивство або небезпека для суспільства, і є розумний герой, який розплутує цю справу, використовуючи історичні, мистецькі і ще якісь знання.

Але звичайно так не з усіма. Поділюся авторами, у яких я прочитала все, що вийшло друком, і пам’ятаю не тільки назви книг, а й сюжети можу переповідати) Кредит довіри до цих авторів у мене шалений – якщо чую про новинку, то відразу купую, а потім вже розбираюся про що буде історія і що про неї критики говорять)

Артур Хейлі бере якусь професійну сферу і навколо неї закручує сюжет із багатьма героями, конфліктами та інтересами. Назви книжок говорять самі за себе. Я читала:
• «На грани катастрофы»
• «Окончательный диагноз»
• «На высотах твоих»
• «Отель»
• «Аэропорт»
• «Колёса»
• «Менялы»
• «Перегрузка»
• «Сильнодействующее лекарство»
• «Вечерние новости»

«Аеропорт» ніжно люблю, бо саме з нього почалися мої «стосунки» з Артуром Хейлі. «На висотах твоїх» перечитувала кілька разів – книга про політиків і як рішення одних впливають на життя цілих країн і окремих людей. «Окончательный диагноз» и «Сильнодействующее лекарство» потрапили в мою колекцію художніх книг про медицину.

Фредрік Бакман
Про Бакмана говорять, що він вміє «давити сльозу» - сліз над його романами пролито немало, сперечатися не буду. Але як на мене – ці історії настільки справжні і так добре показують іншу сторону будь-якої людини, що над таким можна й поплакати. Зовсім недавно вийшла нова книга - «Тревожные люди» і я вже чекаю, щоб її придбати! Хай якою б сльозливою вона не була)

Книги, які я читала (а про деякі навіть писала на каналі за хештегом #ФредрикБакман):
• «Вторая жизнь Уве»
• «Что мой сын должен знать об устройстве этого мира»
• «Бабушка велела кланяться и передать, что просит прощения»
• «Здесь была Бритт-Мари»
• «Медвежий угол»
• «Мы против вас»

Марина та Сергій Дяченки
Подружня пара Дяченків стільки романів написала, що й не злічити. У мене на поличках стоять «Ритуал», «Печера», «Долина Совісті», «Пандем», «Армагед-дом», «Оленка і Аспірин», «Дика енергія. Лана». Мій улюблений – «Vita Nostra», про те, що страх за рідних є найсильнішим мотиватором переступити через себе і робити те, чого б за інших обставин ніколи не зробив.

Мені подобаються їхні романи, тому що вони завжди гостро-соціальні. Є трохи фантастичного, але це тільки якийсь один елемент, який органічно вплітається в історію, яка може трапитися навіть зараз.

Наприклад, «Армагед-дом». Наш світ – звичайні люди, звичайне життя. Одна особливість – кожні 20 років відбувається апокаліпсис, під час якого все живе помирає. Люди рятуються за допомогою Воріт, які виникають нізвідки. Ворота відкриваються у різних місцях за годину до початку апокаліпсису. Люди заходять у ворота і чекають там 36 годин. Потім вони виходять із Воріт і починається новий цикл життя, який триватиме 20 років, до наступного кінця світу.

Книга про те як люди живуть впродовж цих 20 років, як намагаються дослідити чому стаються апокаліпсиси, як і де з’являються рятівні ворота, хто з більшою вірогідністю помре чи виживе по дорозі до Воріт.