![]()
![]()
«Вавилон» - шостий фільм у режисерській кар‘єрі Дам‘єна Шазеля, якого ви можете знати за фільмами «Ла-Ла Ленд» та «Одержимість». Мені подобається йти у кінозал без певних очікувань від стрічки, цього разу так і було, хоча «Ла-Ла Ленд» довгий час займав у моєму серці особливе місце. Мушу сказати, що тепер він поступився «Вавилону».
Картина просякнута безмежною любов‘ю - до кінематографу, старого Голлівуду, його історії, його найжахливіших та наймагічніших сторін. Події відбуваються у 20-х роках минулого сторіччя, у час, коли кінематограф лише претендував на своє місце у мистецтві, але вже здобув увагу масового глядача німим кіно.
Перша сцена показує нам масштабну вечірку, яка одразу нагадує мені атмосферу «Великого Ґетсбі», проте показана більш відкрито, у всіх можливих барвах справжнього гедонізму. Тут є все - численні оргії, гори наркотиків на всі смаки, ріки алкоголю, живі джазові композиції, безкінечні танці та персонал, що виконає будь-яку примху.
На цьому святі життя і переплітаються сюжетні лінії, знайомляться три головних героя - Менні Торрес (Дієго Кальва) - один з event-менеджерів цього дійства, який мріє зв’язати своє життя з кінематографом;
Неллі Ларой (Марго Роббі) - майбутня зірка великих екранів;
Джек Конрад (Бред Пітт) - вже відомий актор, один з першопроходців у Голлівуді.
Водночас з романтизацією омріяної долі великих зірок, у картині відкриваються одразу три різнопланові трагедії життя: від абсолютного підйому до максимального падіння. Загалом, саме цим сюжет резонує з назвою - за біблійною легендою, вавилонці намагалися створити місто мрії, рай на Землі, і в знак своєї величі побудувати башту, що зрівнялась би з небом. За це вони і були покарані - звести вежу до неба означало зазіхнути на божественну суть. Місце смертних має бути на землі.
*продовження знизу*
