бразильський горіх мене не оминула карантинна апатія, тому вж | Їм

бразильський горіх

мене не оминула карантинна апатія, тому вже кілька днів я готую вкрай мало, зате багато ходжу і під’їдаю різні снеки. серед них, для моєї великої радості й не меншого страху, є бразильський горіх.

радості – бо смачний, зараза, люблю їх страшенно, можу з’їсти всі одразу. мені подобається і їхня пружно-тверда текстура (навіть у несмажених), і виражений горіховий смак, і запах. чудо, а не горіх, словом (і не горіх, біологічно, насіння дерева Бертолетії).

а чого страху? та тому шо в одній цій насінинці міститься декілька денних норм селену. і все було б прекрасно, якби передоз селену не спричиняв нервові розлади, дерматит і випадіння волосся.

в Докторі Хаусі навіть була серія, де він мав лікувати агента спецслужб без жодної точної інформації – виключно аналоги. наприкінці серії Хаус, звісно, додумався, шо агент просто переїв горішків в Бразилії.

а я тепер їх боюсь. їм, люблю і, водночас, б’ю себе по руках, коли за день беру четвертий, а не 2-3, як рекомендовано. бо, воно, знаєте, селен річ непередбачувана, а вмирати від передозу горіхами якось недогедоністично.

тому моя порада: їжте бразильські горіхи, але спробуйте їх не любити