Думки Диванного Експерта

2021-11-01 10:00:57 ​​Коли Бундесліга ще була цікавим чемпіонатом, я почав уболівати за Дортмунд Клоппа. Приблизно тоді ж чи навіть трохи раніше – за Ліверпуль пізнього Бенітеса.

Чудовий вибір і чудовий футбольний смак. Я завжди так вважав. А в часи розквіту Ель Класіко зі зневагою ставився до тих, хто обирав собі Реал або Барсу, бо ті постійно перемагали.

Минали роки. У Дортмунді ставало менше Клоппа, а в Ліверпулі – більше. І вболівання за Червоних перетворилося на те, за що я раніше зневажав інших.

Мій футбольний смак з роками лише кращав, адже тепер улюбленим чемпіонатом стала Серія А. Одного разу я із жахом усвідомив, що в матчі Ліверпуль – Рома мені хочеться підтримати останніх. А якось під час гри Аталанта – Дортмунд уперше і поки востаннє в житті відчув неприязнь до Марко Ройса.

Було очевидно, що я втратив дві улюблені команди, зате натомість надбав щонайменше цілих двадцять, серед яких було складно виокремити когось конкретного. В Італії було з-поміж чого обирати, але цим вибором точно не міг бути Інтер.

Із Нерадзуррі роками коїлося казна-що. Це аж ніяк не вписувалося в мій чудовий футбольний смак.

Відхід Моратті від справ, незрозумілі азіати біля керма клубу, Мауро Ікарді та майже щосезону новий тренер із новою концепцією. Кому схочеться за таку команду вболівати?

Мені точно не хотілося. Мій чудовий футбольний смак пропонував, наприклад, Аталанту – куди приємніший варіант, хоч і кольори ті самі.

А час усе минав. На Джузеппе Меацца з'являлася стабільність та зникав Ікарді. Команда навіть встигла стати чемпіоном. Однак проблеми або нікуди не ділися, або додалися нові: фінанси, нелюбов до перемог у Лізі чемпіонів тощо. Втім, головне – на полі з'явився стиль та регулярна потреба в зусиллі над собою задля результату.

Одного вечора серед усіх можливих матчів ЛЧ я вже без вагань обрав саме Інтер – Шериф, а під час вчорашньої гри проти Удінезе однієї миті усвідомив, що мені сподобається лише один її підсумок.

Воно сталося якось непомітно. Постійний жартівливий антагонізм до друга, який є фаном Мілана, теж вніс свою лепту. Він вже давно казав мені про це, а я завжди заперечував.

Здається, тепер я вболіваю за Інтер. Це мій камінґ-аут. Побачите Богдана Бутка в коментарях – не смійтеся з нього, бо то гріх. Відкрити / Коментувати

2021-10-30 21:01:56 ​​Востаннє Ювентусу хотілося симпатизувати в Серії А у сезоні-2011/12.

Тоді туринці лише починали відбілювати свою репутацію після кальчополі. Їх щойно очолив перспективний та прогресивний Антоніо Конте, а команда проводила свою першу кампанію на єдиному (на той момент) сучасному стадіоні в усій лізі, де щоматчу панувала шалена атмосфера.

Головним суперником того Юве був Мілан, із якого якраз дотискав останні соки Массімільяно Аллеґрі. Россонері були чинними чемпіонами та фаворитами в боротьбі за титул, від чого симпатій собі зовсім не додавали.

Та гонка за Скудетто була запеклою – чемпіон визначився на самому фініші сезону. Це був старт великого домінування Ювентуса та великого краху Мілана, від якого той ще довго оклигував.

З тих пір минуло десять років. Антоніо Конте за цей час встиг стати зрадником. А Ювентусу вже давно симпатизують лише хіба що їхні вболівальники, які на сучасному домашньому стадіоні вже давно не бачили вогняної атмосфери – ультрас-культуру Андреа Аньєллі успішно викорінив із меж «Як-його-там-вкотре-перейменували-спонсори-Стедіуму».

Багато змінилося. Незмінне – одне. Массімільяно Аллеґрі знову тренує команду, із якої витискає останнє. Симпатизувати їй, авжеж, знову не хочеться і чемпіоном вона, авжеж, як і десять років тому, не стане. Відкрити / Коментувати

2021-10-28 15:51:13 ​​Наполі – це клуб, який немов існує задля того, аби постійно бути претендентом, але не більше.

Звісно, завжди є спокуса написати, що ця команда вкотре нічого не досягне. Надто, коли в цій команді грає Лоренцо Інсіньє.

Якби Інсіньє був клубом, то, поза сумнівом, він був би Наполі. Добре, що Лоренцо й так за цю команду виступає. Вони ідеально пасують одне одному.

Наполі – це емоції, той-самий-шалений-диктор, красива гра та домашня нічия з Вероною в останньому турі, коли потрібна лише перемога для виходу в ЛЧ.

Інсіньє – це емоції, той-самий-корінний-неаполітанець, красивий гол на Бернабеу та піжонські удари (іноді з пенальті та постійно – із гри).

Лоренцо створений, аби отримувати насолоду від футболу та дарувати її іншим. Усі хочуть постійно бачити гру таких, як він, але не в команді, за яку вболівають. Бо вболівання – це переживання за результат. Таким, як Інсіньє, результат протипоказаний.

Здається, Лоренцо є досить розумною людиною, якщо досі залишається у Неаполі. Деінде він просто загубиться, а традиційні слова про відданість емблемі та місту є просто словами.

Наполі за дев'ять турів втратив усього два очки, але навіть за таких умов не є одноосібним лідером. Він поки взагалі лідером не є, навіть демонструючи найкращий футбол в Італії. Ну, типовий ж Наполі.

Чемпіонська гонка для Партенопеї розпочинається саме сьогодні грою проти Болоньї. Клятий Ювентус цього разу вже не потрібно наздоганяти, але потенційний виграш Скудетто командою з Інсіньє, Спаллетті та яку звуть Наполі, сприймається важко. Для всіх, хто хоча би щось знає про Інсіньє, Спаллетті та Наполі. Відкрити / Коментувати

2021-10-26 12:31:07 Артем Мілевський, Олег Блохін та Тамара Гвердцителі – що вони роблять у моєму свіжому тексті для Чемпіона? Гайда розбиратися Відкрити / Коментувати

2021-10-24 19:44:14 А цей парубок діло каже! Відкрити / Коментувати

2021-10-21 11:22:28 ​​Безцінно дивитися, як Сольск'яєр іде радитися до помічників, коли в команди щось іде не так. У такі моменти може скластися цілковите враження, що в МЮ навіть є тренер.

Тренер МЮ – це трибуни Олд Траффорда. І Сольск'яєр їм подобається. Загалом, це єдина причина, чому його й досі називають тренером МЮ.

У цього клубу є сильні та дуже сильні гравці, з якими можна боротися майже за все, що можна боротися. Йому не вистачає одного – сильного або дуже сильного тренера, який працюватиме системно.

Він із цих сильних та дуже сильних гравців повинен робити суперкоманду. А Сольск'яєр славиться хіба що тим, що робить протилежне.

На Олд Траффорді панувала ейфорія, коли повернувся Роналду. Поки що все так, як і було в Ювентусі: Кріштіану грає паралельно з рештою команди. Різниця лише в тому, що ця решта команди є десь у півтора рази сильнішою, ніж була в португальця у Турині.

Додамо до Аталанти трохи травм – і її вже можна обіграти. Навіть без нормального тренера, але з Роналду та трибунами Олд Траффорда. В неділю проти Ліверпуля їх уже буде замало.

Ситуація у Манчестері є унікальною, адже таких, як Сольск'яєр, нині в АПЛ тримають хіба клуби, які відгукуються на «Бьорнлі». Хоч для Шона Дайча подібне порівняння буде принизливим. Відкрити / Коментувати

2021-10-19 23:59:22 ​​Ігнорувати перемогу Шерифа над Шахтарем ще можна було, над Реалом – вже ні. Інтер знав чого очікувати, йому пощастило з календарем.

Перед початком групового етапу два матчі поспіль із тираспольським клубом розцінювалися як два поспіль три очки. Зараз – це ті ж три очки, однак поки що не два поспіль, але вже проти лідера групи. Не проти «просто Шерифа».

Команда Юрія Вернидуба аж у третьому своєму матчі Ліги чемпіонів дізналася, що таке програвати в рахунку. Втім, нормально налаштований Інтер із замінником Лукаку, який видається не гіршим за Лукаку, та лаціалівською вертикальністю від Індзаґі просто взяв і переміг цього суперника.

Нерадзуррі примудрилися влаштувати собі плей-оф ще на груповому етапі, навіть потрапивши до найслабшої групи в ЛЧ, відколи вони до цієї ЛЧ знову почали потрапляти. Вернидуб створив гідну команду, але не взяти усі шість очок у матчах проти неї – буде сміливою заявкою від Інтера на премію Дарвіна, до якої він упевнено йде вже котрий єврокубковий сезон поспіль.

Шериф сплутав карти всім у цій групі, а найбільше – собі. Це не вони повинні були їхати на Джузеппе Меаца зі стовідсотковим показником. Вони повинні були цього вечора безпорадно забивати голи у власні ворота на Олімпійському.

У цій групі є свій Шериф. Але його роль виконує Шахтар. Відкрити / Коментувати

2021-10-18 07:30:00 Гол Роми у ворота Ювентуса не зарахували справедливо? Здається, так.

Лоренцо Беттоні із Football Italia вважає очевидним, що м'яч до Абрагама відскочив від РУКИ Мхітаряна. Повтору, який би це справді стовідсотково підтвердив, поки не вдалося побачити, але, схоже, рука дійсно була. І, хоч Генріх не грав нею навмисно, навряд її можна трактувати як випадкову.

Суддя Орсато помилився? Здається, все одно так.

Потрібно було дати дограти епізод і призначати пенальті, а не гол, вже після ВАРу. Своїм свистком відразу після фолу Даніло на Абрагамі арбітр унеможливив зарахування голу навіть у випадку допомоги відеоасистента, зробивши неважливим усе, що було після цього свистка (якщо ні, то поправте в коментарях).

Орсато вчинив неправильно, але рука (рука?) Мхітаряна його врятувала. І, мабуть, Моурінью теж сказали про це напередодні пресконференції. Інакше чому він не влаштував нової вистави? Відкрити / Коментувати

2021-10-14 19:40:57 Нагадую, що мій Сассуоло в FIFA 14 – найкраща команда всіх часів. Відкрити / Коментувати

2021-10-13 09:17:26 Віктора Вацка, який у післяматчевій студії порівнював Олександра Петракова з авантюрною людиною із 200 гривнями в кишені, можна зрозуміти. Окрім того, що він є відмінним коментатором для збірної, він ще й має відмінні приятельські стосунки з багатьма футболістами цієї збірної. Деякі з них, так вже склалося, грають в Аталанті під 18-м номером.

Свіжий текст для Чемпіона за мотивами жовтневих матчів збірної України, де я стаю прокурором та адвокатом Петракова Відкрити / Коментувати