2021-09-15 02:13:03
Дивлюсь Хауза.
Та серія, де Амбер помирає.
Текст із тих, що раптом кому знадобиться — і будь ласка, най нікому.
Здається, про це я не писала. Здається, про це мало хто знає, бо мені було соромно. Але я могла і витіснити з пам'яті, що вже казала про це.
Після того, як не стало Ларса — я ненавиділа людей. Мене страшенно, до скрипу і люті дратували друзі, в яких діти і вони сварились. До майже прокльонів я ненавиділа знайомих, що от-от мали народити або щойно народили — я била себе по губам і рукам, щоб не бажати зла ні батькам ні дітям, бо (дякую, україно-нідерландська бюрократія, це ти дала мені час на усвідомлення) встигла досить швидко збагнути, що то не вони винні, що то я просто разом із великим коханням ховаю великі мрії. Ще я тоді знову возненавиділа батьків, вітчимів і просто сусідів свої друзів, коли такі люди пиячили, наркоманили або ще якось безуспішно вкорочували собі віку, то вже відлунювалась втрата власного батька. Я не могла стерпіти думку, що я втратила двох чоловіків в свому житті, батька і чоловіка, які дбали про свої родини, які робили цей світ краще, які не спішили в труну —- а от прямо зараз десь якесь падло святкує золоте весілля і роки прожиті в зрадах, алкоголі і наркоманії.
Я не могла тоді знаходитись фізично поруч із щасливими людьми. Я шукала привидів вважати їх нещасними, вважати їх вкравшими чуже щастя. Досі пишаюсь тільки тим, що я змогла знаходити відмазки і не бачитись, а в рольовці тоді як раз було кілька новонароджених — я б не змогла зараз дивитись їм в очі, якби подивилась тоді. Мені здавалось, що з мого погляду буквально сочилась отрута, хоча звісно ті пару людей, з якими я про це говорила ще тоді казали, що в цьому питанні відносно добре тримаюсь.
Біль породжує ненависть. Це нормально. Коли ви або ваша близька людина когось втратила — вона пройде цей шлях, хоче чи ні. Якщо ви після свого горя раптово втратили любов до цього світу — не картайте себе, це правда нормально. Нормально реагувати на біль звинуваченнями, ненавистю, агресією до зовнішнього. Це пройде. Це скоріше за все пройде — якщо ви рухатиметесь вперед.
Не звинувачуйте себе за почуття. Не починайте ненавидіти себе за ненавість, принижувати за жагу приниження інших. В вас дуже мало часу, коли можна і треба попіклуватись про себе. Бігати з рушницею звісно не варто ні за ким, але дозволити собі відчувати гнів, ярість — це нормально. Зверніться по допомогу до терапевтів, щоб дати цьому раду у безпечний спосіб. Бережіть себе.
2,5 роки. Я все ще не відділяю себе від травми. Але я точно хочу прожити це життя, тут цікаво і мені подобається.
3 views23:13
П
