2021-08-01 19:56:56
* *
коли я стою в центрі поглядів, скручених нейровузлами,
і чую порухи спільного багатокамерного серця,
його стоголосий ритм розчиняє тіло до стану
організму з випадковою секрецією віршів,
і мене це нічим не відрізняє від інших.
здіймаючи руки, я відчуваю поколювання
в кінчиках пальців від усіх невимовлених рядків,
що проштрикують епітелій і чекають, поки їх витягнуть.
я не знаю, як тебе звати, але давно знаю тебе,
бо мені так само ниє від їхніх вістер.
ніхто не чужинець, ніхто не випадковий;
ти чекаєш знака від Всесвіту, але вона мовчить,
якщо не почати розмову першим, проте до того весь час
береже зайняте для тебе місце у своїй безмежній канві.
ти родимка на її зоряній шкірі, яку вона цілує щодня,
і аби відчути той дотик, достатньо підняти обличчя до сонця.
за натовпом я бачу себе: їй вісімнадцять, вона вірить,
що ніде не знайде місця і воліє навчитися пишатися цим,
поки ніяково обіймає себе й опускає плечі, мов складені крила,
хоча вже вплітає свою макову нитку в невидиме полотно,
хоча вже шов за швом витинає візерунок гострим кінчиком голки-рядка.
тож розкажи мені про те, як важко дихати від бажання зникнути;
розкажи мені про те, як скрикують слова під напругою;
покажи мені, як ти вимальовуєш риси світу в повітрі;
заспівай мені про тіло електричне на власний мотив;
створи для нас нову мову зі знайомих розм'яклих форм -
я дослухаю до кінця.
281 views16:56
К
