У гендерно-бінарному суспільстві поділ туалетів і роздягален | Гендер в деталях
У гендерно-бінарному суспільстві поділ туалетів і роздягалень на М і Ж видавався логічним і не дискутувався. А ще, не так давно у США і поділ на вбиральні для «білих» і «кольорових» вважався «нормальним». Потреби трансгендерних і небінарних людей ставлять під сумнів звичні поділи. Чи обов’язково узагалі організовувати туалети за гендером? Можливо, за типом (з чи без пісуарами, з пеленальним столиком тощо) буде зручніше?
Наприклад, у лондонському центрі мистецтв «Барбікан» туалети, раніше розділені за ознакою статі, були просто перемарковані в гендерно-нейтральні. Самі туалети там – це спільні кімнати з великою кількістю окремих закритих кабінок, що вже можна вважати стандартом сучасного громадського туалету.
Найпростішим варіантом реалізації може бути просто окрема туалетна кабінка без спільного простору. Іноді такі кабінки облаштовуються як «сімейні туалети», куди одночасно можуть ходити батьки з дитиною або опікун(-ка) з особою, яку опікає. Але якщо для місць із невеликою кількістю відвідувачів – наприклад, кафе – або для вулиці це може бути ідеальним рішенням, то в більш людних місцях воно може виявитися неекономним, оскільки для виключення черг потрібна велика кількість таких кабінок з прямим доступом до кожної.
Поширеною особливістю гендерно-маркованих туалетів є те, що чоловічі туалети крім унітазів часто містять також пісуари, тоді як у жіночих їх немає. Це породило ще один підхід, альтернативний до гендерного розділення. Так, у статті, що базується на дослідженні «Навколо туалету», проведеному Університетом Шеффілд Халлам і опублікованому в кінці 2016 року, висловлюється пропозиція маркувати туалети не за гендерною ознакою, а за ознакою того, що вони містять. Наприклад: «туалет з пісуарами», «туалет без пісуарів», «туалет з поручнями», «великий/маленький туалет» (з точки зору пристосованості для людей з інвалідністю) тощо.
Дослідники розглядають туалети як політичний простір і доходять висновків, що існуюче гендерне маркування є дискримінаційним і сприяє сегрегації небінарних і квір-людей, тоді як запропоноване ними зробить туалети доступнішими для всіх.
Згадане дослідження надалі надихнуло на розроблення цілого «туалетного інструментарію» з пропозиціями, якими мають бути туалети в центрі міста, в парках, у магазинах, у кафе. Наприклад, у міському просторі розробники закликають замість гендерного маркування думати про таке, що дозволяло б легше знаходити туалети, в тому числі людям з проблемами зору та слуху. В парках, де люди частіше гуляють з дітьми або просто компаніями, пропонується робити сімейні туалети, в кафе – туалети у вигляді окремих кабінок. У торгових центрах, поряд із звичним рішенням у вигляді спільної кімнати з умивальниками і низкою кабінок, розглядати також розміщення умивальників безпосередньо в кабінках, оскільки деяким людям так може бути комфортніше.
Для трансгендерних і гендерно-неконформних людей такі туалети, безсумнівно, комфортніші. Спротив же, який виникає з боку консерваторів, багато в чому має ту ж природу, що й реакція на зміну будь-яких складових звичного устрою, і з плином часу має суттєво знижуватися.
До речі, ще одна з переваг гендерно-нейтральних туалетів полягає в більшій ефективності їх використання. Оскільки жінки часто проводять у туалеті більше часу, то до жіночих туалетів на відміну від чоловічих частіше вишиковуються черги, спільні ж туалети їх вирівнюють.
А як бути з роздягальнями та душовими кабінками? Читайте у повному тексті
Цей текст є частиною серії Інни Ірискіної «Трансгендерність й інфраструктура: в чому проблема?»
