ДЖЕНТЛЬМЕН І ОРДЕН ФЕМІНІСТОК — Нині немодно бути джентльме | Гендер в деталях
ДЖЕНТЛЬМЕН І ОРДЕН ФЕМІНІСТОК
— Нині немодно бути джентльменом.
Варто комусь у компанії сказати «Емма феміністка», як знаходиться охочий подати скаргу на жіночий рух. Так сталося і цього разу. Велика тусовка людей, більшість давно знайомі, дехто друзі друзів. Як феміністка зі стажем я вже звикла: чимало людей думає, що фемінізм — це таємний орден, масонам і не снилося. Варто зловити одну феміністку, і вона прийме всі скарги на своїх посестер та уважно вислухає претензії до їхньої діяльности. «Ваша думка дуже цінна для нас, — хочеться сказати мені, — залишайтеся на лінії». І ввімкнути монотонну музику, яка заглушить стукіт підборів, доки я тікатиму світ за очі від завзятого скаржника. Та це, звичайно, лише фантазії. Усім відомо: феміністки не носять підбори.
Доки я подумки зависла на жарті про підбори, мій новий знайомий продовжував:
— Фемінізм дійшов до ручки, ти зі мною погоджуєшся?
Ми вже зрозуміли: я раптом перестала бути просто подругою друга і перетворилася на доповідачку з боку вітчизняного фемінізму. Наступний крок — уважно вислухати, що ж бентежило хлопця, який зіткнувся з фемінізмом і тепер готовий висловити свої нарікання на поганий сервіс.
— Недавно я виходив із маршрутки, розвернувся і подав руку жінці позаду мене. А вона скривилася і демонстративно мене обійшла.
«Я з нею поговорю, і ми вживемо заходів, щоб у майбутньому цього не повторилося», — захотіла сказати я, але скаржник, не дочекавшись моєї реакції, продовжив:
— Я її наздогнав! І спитав, чим їй не догодив мій джентльменський жест. І знаєш, що вона сказала?
Звідки ж мені знати. Ми не обговорювали цей випадок на партійних зборах феміністок. Устигли тільки спалити кілька ліфчиків і загасити домашнє вогнище менструальною кров’ю. До розглядів інцидентів із цивільним населення не дійшло.
— Вона сказала, що покличе поліцію, якщо не відчеплюся! Поліцію! Ти таке чула?
«Добре, що поліцію, а не інших феміністок. Відділок усе-таки краще, ніж реанімація», — подумала я і терпляче всміхнулася.
— Це, по-твоєму, нормально? Нормально почуватися якимось злочинцем просто через вияв ввічливости й поваги? Ви цього добивалися?
«Ми цього добивалися?» — питаю я сама себе, уявляючи таємний партійний з’їзд феміністок. Треба підготувати презентацію в паверпойнті з детальною інструкцією «Чого ми добилися: випадок у трамваї».
Настала тиша. Моя черга віддуватися за посестру, яка смертельно поранила джентльмена в моєму новому знайомому, навіть не використовуючи рук.
— Ну, знаєш, епідемія. Може, вона не прихопила антисептик.
«Ну, і що ти за феміністка після цього?» — запитують мої уявні сестри на з’їзді ордену в КВЦ «Парковий». «Слухайте, мені просто лінь починати цю бесіду», — присоромлено відповідаю я, намагаючись позіхнути із затуленим ротом.
Найпевніше, ковідна епідемія тут ні до чого. Я читала повні обурення пости на сторінці відомого сучасного письменника після того, як дівчина при знайомстві не дозволила йому поцілувати їй руку. Я чула жарти колег у курилці про те, що часи настали не найкращі: тепер не зрозуміло — відчиняти перед дівчатами двері чи хай пхають самі, насолоджуючись своєю незалежністю. Я спостерігала за наріканням жінок, які ностальгують за часами, коли чоловіки поступалися в метро місцем, доки феміністки не знищили джентльменів. Ну, що ж, нищили джентльменів усім орденом, а віддуватися тепер мені самій. От вам і сестринство.
— Нє, фемінізм дійшов до ручки, я щітаю, — повторив свою скаргу мій новий знайомий.
— Повністю з тобою згодна, — сказала я.
Зробимо кількасекундну паузу, щоб насолодитися його здивованим поглядом. Один, два, три — можна продовжувати.
— Фемінізм таки дійшов до ручки. До твоєї безцінної ручки, якої не захотіла торкнутися незнайома жінка, яка виходила з громадського транспорту.
Я бачу в його очах тінь радости і спокою. Перед ним та сама оспівана в народній творчості агресивна феміністка. Послухайте, у мене такий темперамент: я емоційна й запальна і була такою ще до того, як редакторка «Гендеру в деталях»...
Продовження тексту за посиланням
Текст — Емма Антонюк
Ілюстрація — Олександр Грехов
