МІСЦЕ ТРАНСГЕНДЕРНОСТИ У ФЕМІНІЗМІ: ПРИЙНЯТИ НЕ МОЖНА ВИЛУЧИТИ | Гендер в деталях

МІСЦЕ ТРАНСГЕНДЕРНОСТИ У ФЕМІНІЗМІ: ПРИЙНЯТИ НЕ МОЖНА ВИЛУЧИТИ

ЧАСТИНА 1

Авторка: Інна Ірискіна

Тема трансгендерности — одна з тих, навколо яких найбільше ламаються списи у феміністських колах. Сучасна інтерсекційна течія у фемінізмі, ґрунтована на тому, що жінки — різнорідна група з різними досвідами, які треба враховувати, легко інтегрувала трансгендерний рух у себе. Натомість серед радикального фемінізму поширена трансексклюзивність — неприйняття трансгендерних людей, насамперед трансжінок.

То в чому полягають суперечності між трансгендерним і феміністичним рухами?

Аргументи, що лежать в основі таких протиріч, можна поділити на три категорії: сутнісні, безпекові та ідеологічні. Сутнісні аргументи зводяться до того, що трансжінка, роблячи перехід, однаково не є або не стає «справжньою» жінкою. Це пояснюють по-різному:

Через біологічні аргументи. Перехід не може забезпечити повне відтворення нормативного жіночого тіла.
Через соціальні аргументи. Жінки з раннього дитинства отримують жіночу гендерну соціалізацію. Трансжінки, яких у дитинстві виховують як хлопчиків, отримують чоловічу соціалізацію із зовсім іншими установками. Відповідно, вони не отримують досвіду життя в «нижній» жіночій гендерній ролі, отже, не можуть уважатися жінками.

Проблема будь-якої «сутнісности» в тому, що вона легко перетворюється на інструмент поділу людей на «справжніх» і «несправжніх» та побудови ієрархій, у яких «справжні» стоятимуть вище і матимуть більше прав.

Безпекові аргументи стосуються жіночих просторів (туалети, роздягальні, в’язниці, притулки, заходи винятково для жінок) та доступу в них трансгендерних жінок.

У декого побоювання пов’язано безпосередньо з трансжінками, котрі начебто можуть становити таку саму загрозу, як чоловіки, маючи чоловічу гендерну соціалізацію і часто залишаючи собі чоловічі статеві органи. Інші бояться чоловіків, котрі видають себе за жінок, користуючись правилом, що «жінкою є особа, яка ідентифікує себе як жінка», і шляхом такої омани потрапляти в жіночі простори та вчиняти в них насильство. Іноді ці варіанти поєднуються, породжуючи образ чоловіка-збоченця, який робить трансперехід навмисне для того, щоб проникати, наприклад, у жіночі роздягальні. Висновок із подібної аргументації — те, що доступ трансжінкам у суто жіночі простори має бути закрито.

Якщо прийняти аргументи про небезпеку, то як можна було б відфільтровувати трансжінок на вході? Тут ми повертаємося до питання «сутности». Очевидно, що її не можна базувати на зовнішності, бо частина трансжінок, особливо ті, хто починали перехід у ранньому віці, легко подолають такий фільтр. З іншого боку, якщо уявити на вході в туалет перевірку геніталій, та хай навіть паспорта, навряд чи такий підхід сподобався б самим трансексклюзивним феміністкам.

Жодні заборони і обмеження не гарантують повної безпеки, і спроби врахувати в них максимум деталей підвищуватимуть радше ілюзію такої гарантії.

Якщо склалося враження, ніби я пропоную зовсім ігнорувати безпекові аргументи, то це не так. Безпечні простори потрібні. В окремих ситуаціях це можуть бути простори «тільки для цисжінок» (марковані саме як для цисжінок, а не просто жінок, наче трансжінки такими не є). Це може бути прийнятно в окремих випадках, а не як система. Зрештою, я за те, щоб залишати можливість індивідуального підходу до кожної ситуації.