ПОСТАВ СИГНАЛІЗАЦІЮ НА ВНУТРІШНЮ МІЗОГІНІЮ — Я так погладша | Гендер в деталях
ПОСТАВ СИГНАЛІЗАЦІЮ НА ВНУТРІШНЮ МІЗОГІНІЮ
— Я так погладшала, — нарікає подруга.
— Не парся, ти вже вийшла заміж! З’їж іще шматочок! — кажу я, і ми сміємося.
А потім цей діалог позбавив мене спокою. Я не припиняла аналізувати: чому так відповіла? Про що мій жарт? Він справді дотепний? Якщо так, що саме робить його смішним? Я розмірковувала не як колумністка феміністичного ресурсу, а як незаміжня тридцятирічна жінка, яка ляпнула щось дуже дивне і невластиве для свого світогляду. І, будьмо відверті, це не найвлучніший прояв мого почуття гумору.
А потім у мені почала пищати внутрішня сигналізація щоразу, коли я чула дивні несмішні кліше, які вживали інші люди.
— Дєвочкі, нє ссорьтєсь. — Двоє водіїв не змогли поділити парковку, третій намагається їх заспокоїти. Звертання «дєвочки» їх трохи охолоджує, але не надовго. «Віу-віу» — мій радар спрацьовував на кожну недоречну фразу, яку периферійний слух вихоплював із навколишніх діалогів.
А вчора знайома після побачення сказала, що хлопець їй не сподобався, бо поводився «як баба». «Віу-віу» — другого побачення йому не бачити.
Коли я зняла хороший сюжет для новин, у коментарях хтось написав, що я класна журналістка, «з яйцями». Так, наче уявні чоловічі геніталії додають крутости, якою я природно не володію. Щоб заткнути оглушливе «віу-віу», я розповіла про цей комент колезі. Вона сказала, що я доскіпуюся до слів.
Про мого оператора іноді кажуть, що він «істеричка», бо буває занадто емоційним. Я ніколи не чула слова «істерик» або «пліткар», навіть від найзатятіших противників фемінітивів. Тож я й справді почала «доскіпуватися до слів», бо слова — це більше, ніж просто сукупність звуків на позначення предметів і явищ. Слова — це ілюстрація способу мислення. Те, що він «істеричка», а я «з яйцями», — не просто дрібні дотепи, це «віу-віу», сигналізація, яка спрацьовує, коли слова принижують гідність, маскуючись невинними жартами.
Більшість часу я проводжу у своїй бульбашці, де люди читають феміністичні спільноти і не потребують тлумачного словника, коли чують слово «об’єктивація» (це ставлення до особи як до сексуального об’єкта раптом що). Я не вважаю володіння гендерною термінологією квитком до інтелектуального клубу найкращих людей. Цей опис бульбашки тут для того, щоб ви уявили весь спектр моїх емоцій, коли я чую «хороша книжка, легенька така, жіноче чтиво» від цих самих людей. Від мого внутрішнього «віу-віу» тріскаються шибки довкола.
Може здатися, ніби я чекаю, коли на календарі замайорить ПМС, беру свою гендерну лінзу і рушаю полювати на лінгвістичних бліх у діалогах знайомих та подруг. Моя внутрішня агресивна феміністка сидить у засідці зі снайперською гвинтівкою і тільки й чекає, щоб хтось зневажливо висловився про жіночу стать. Було б це насправді так, гендерна снайперка мусила б застрелити саму себе, насолоджуючись бризками крові на сліпучо-білому пальті. Так, я сама ненавмисне і несвідомо іноді вдаюся до сексистських кліше — «бенґ-бенґ» (лунають звуки пострілів).
Виштовхаймо дух Тарантіно з цієї оповіді і поговорімо про нашу повсякденну мову. Ми часто використовуємо художні засоби, які приписують слабкі, несерйозні, істеричні й карикатурно-інфантильні риси жіночій статі. І навпаки. «Будь мужиком» і «не будь, як баба», хіба що «баба з яйцями» — тоді образа плавно перетворюється на комплімент. Ми ніколи не досягнемо рівности і не поборемо дискримінацію, доки в базових побутових діалогах «жіноча машина» означатиме рожеву мильницю з чихуахуа замість карбюратора.
Чому ж я сама іноді стріляю собі в коліно, тобто говорю якусь сексистську нісенітницю? Бо я не прилетіла на цю планету з Марсу рятувати жінок від патріархату. Я виросла в українському суспільстві, в класичній патріархальній родині з радянськими комедіями на Новий рік і приготуванням салатів, доки чоловіки п’ють пиво на канапі. Мій фемінізм — це набуті цінності. Бо з різних життєвих ситуацій я зрозуміла, що ...
ПРОДОВЖЕННЯ ЗА ПОСИЛАННЯМ
Текст - Емма Антонюк
Ілюстрація - Олександр Грехов
