За межами «ванільного» сексу: чим є і чим не є БДСМ Авторка: Г | Гендер в деталях
За межами «ванільного» сексу: чим є і чим не є БДСМ
Авторка: Ганна Гриценко
Під парасольковою абревіатурою БДСМ розуміють спектр тілесних, сексуальних або стосункових практик, спрямованих на отримання задоволення способами, які передбачають контроль та/або біль. «Звичайні» чи «традиційні» сексуальні практики в БДСМ-контексті називаються «ванільними», а для ширшого за БДСМ спектру практик і бажань використовується слово «кінк».
Зовні ці практики нагадують фізичне чи психологічне насильство, але чи справді це так?
Загалом насильство означують як примус людини до того, що вона не хоче робити.
У випадку БДСМ слід говорити радше не про владу однією особи над іншою, а про контроль у ситуації, який може передаватися. Тимчасова і обмежена передача контролю в БДСМ відрізняється від влади насильника над жертвою. Рамки цього контролю, його тривалість і наповнення теж обговорюють заздалегідь. Тому за умови, що все відбудеться добре і домовленості не буде порушено, довіра й інтимність між партнерами збільшуються, а не зменшуються.
Водночас у парі чи серед більшої кількості людей, які практикують бондаж, домінування і підкорення чи садизм і мазохізм, може справді відбуватися насильство. Це практики БДСМ визнають, власне, адже будь-які домовленості може бути порушено.
У феміністському середовищі погляди на БДСМ відрізняються.
Радикальний фемінізм до БДСМ ставиться загалом негативно. Найпоширеніша підстава для критики — віднесення БДСМ-практик до сфери насильства.
Одна авторка апелює до того, що БДСМ суперечить ідеалу рівності, адже сам розподіл ролей на «верхню» і «нижню» ієрархічний і через це пропагує нерівність.
«Радикальні феміністки борються за рівність, не за "вибір", не за оргазм, — за рівність».
У цьому самому тексті є й інша теза: БДСМ гламуризує насильство шляхом його імітації. Мозок пристосовується, отже, асоціювати насильство зі збудженням.
«У найкращому випадку БДСМ — це симуляція фізичного чи емоційного насильства, що має на меті викликати сексуальне збудженн».
Теза третя не на користь: частина практик БДСМ фізично небезпечна за своєю суттю, і користувачі не мають наміру зменшувати рівень небезпечності.
Натомість інтерсекційний і секс-позитивний фемінізм ставляться до БДСМ нейтрально і навіть позитивно. Інтерсекційний підхід більшість радикальних аргументів уважає міфами і опонує їм. Зокрема, стверджується, що насильство не може бути безпечним і добровільним та що розуміння БДСМ як насильницьких практик розмиває межі насильства. Це призводить до того, що середовище стає закритішим, важче повідомити назовні про факти або історії реального насильства, які можуть трапитися, бо це закріплює стереотип, якого спільнота хотіла би позбутися, що, своєю чергою, закріплює насильницькі практики всередині спільноти. Депатологізація і дестигматизація, навпаки, повинні мати позитивний вплив.
Нарешті сформулюю питання, яке слід поставити після ознайомлення з цією полемікою: чому деякі типи сексуальних і довколасексуальних практик патологізовані і стигматизовані?
Передусім важливий аспект питання — сексуальна норма, якою є або ні БДСМ-практики. Саме розрізнення БДСМ-практик і «звичайного» сексу свідчить, що «звичайний» — це те саме, що й «нормальний», який відповідає суспільним стандартам.
При цьому сам термін БДСМ виник 1991 року, відповідні практики існують ще з античності, а дослідження Альфреда Кінсі стверджує, що 12 % жінок і 22 % чоловіків демонструють еротичну відповідь на садомазохістську історію, що не так уже й мало.
У статті проаналізовано феміністські підходи до БДСМ, спільні і відмінні риси БДСМ та насильства, а також запропоновано інтерсекційний підхід до явища. Радикально-феміністський підхід, на думку авторки, не враховує розмаїття практик і відносин, тому може застосуватися лише обмежено.
Текст опрацювала Вікторія Борисенко
