Мене звати Аня, за півтора тижні мені 30 і я з березня живу | Гендер в деталях
Мене звати Аня, за півтора тижні мені 30 і я з березня живу в Польщі.
Я біженка, хоча не відчуваю себе такою. Я відчуваю себе тимчасово переміщеною. Рішення про виїзд я приймала зі своїм партнером, чоловіком і точно найближчим другом. Ми багато говорили про те, що може чекати нас в Україні.
Думали, що може варто разом піти в ТРО (ця ідея кілька днів жила в моїй голові), але вона не прижилась. В ході кількаденних обговорень 6 березня ми опинились в Польщі, в місті Добчиці.
Завдяки неймовірній підтримці друзів та нових знайомих, ми з донькою провели місяць у безпеці, яка давалась дуже важко.
Мій доньці 4 роки, свій день народежння цього року, вона святкувала у Кракові, куди ми переїхали у квітні. Ще одна небайдужа людина надала нам можливість пожити у своїй квартирі. Просто отак. Загалом ми мали два переїзди, життя в чудовій сім’ї айтівців, ремонт, розлуку з подругою, яка приїхала з нами, влаштування в садок, оформлення документів і все, що можна собі уявити, коли ти починаєш з нічого.
Коли це сталось, мені було важко повірити, що це взагалі можливо. Так ми отримали острівець, куди не прилетить.
До повномасштабного вторгнення, в мене було життя - динамічне, складне, наповнене викликами, але усе це робило його тільки кращим. Я була менеджеркою культурних проектів, багато часу проводила на сході України. Ми з командою працювати з українською музейною спільнотою. Робили проекти, про які хочеться говорити і я щиро пишаюсь, що була частиною цього.
Але це усе було до…
Що ж я маю зараз?
Я щодня прокидаюсь з думкою, що мене чекає далі? Що буде з моєю сім‘єю, родиною, друзями, з тими кого я люблю. Чи побачу я дорогих мені чоловіків, які зараз в ЗСУ наступного разу? Чи зможу ще раз обійняти їх сказати, як сильно я люблю
Моє життя поділилось не тільки на "до" та "після". Зараз я маю дуже хороше побутове "після", але важке морально. Я отримала життя у двох реальностях. Перша полягає у здобуванні себе і свого тимчасового місця тут. Коли ти не знаєш, що буде завтра. Коли цінність мають лише люди, бо приходить розуміння крихкості всього матеріального. Життя в Польщі показало мені, на скільки всього я здатна, наскільки я заточена на виживання.
Друга реальність чи якась її уявна субстанція, пов’язана з домом, Україною, подіями там, буттям там і вона формується розмовами, новинами, вірою та надією.
Таке життя - це життя в товщі води, де тільки інколи можна вдихнути на повні груди. Де важко зрозуміти, що є твоїм повітря, що тебе досі тримає.
Мій найбільший страх - втратити зв’язок і близькість з рідними мені людьми. Моя найбільша опора - вони.
Паралізуючий страх від можливості прокинутись в не своєму житті. Але поки воно моє, я буду боротись за себе і своїх, всупереч і завдяки
Про втрату перспективи і розуміння напрямку майбутнього розповіла Anna Savchynska
Ілюстрація Oleksandra Maior
#16днів #втративійни #16днівактивізмупротинасильствва #16DaysofActivismagainstGenderBasedViolence
