Чи можливо викорінити з суспільної свідомості фразу «Сама винн | Гендер в деталях
Чи можливо викорінити з суспільної свідомості фразу «Сама винна», якщо ми говоримо про постраждалих від насильства?
Адже, будьмо чесними, проблеми з обвинуваченням постраждалих старі як світ. З останнього – жахлива історія обвинувачень молодої дівчини, яку вчитель зґвалтував на випускному вечорі в Кривому Розі рік тому; історія жінки, яку намагалися зґвалтувати в потязі, чи обурлива історію з Кагарлика.
Раніше членкиня Асоціація жінок-юристок України "ЮрФем", кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Олена Харитонова пояснювала, як гендерна оптика в кримінальному праві, а саме в контексті злочинів сексуального насильства, може допомогти змінити ці «дискурсивні практики» (за Мішелем Фуко) на якість розслідувань і попередження таких злочинів.
Харитонова пише: «розуміння того, що у структури суспільства вже вбудовано механізми нерівности щодо розподілу влади й ресурсів, є основою для конструювання правових інструментів, покликаних протидіяти гендерному насильству».
Таке розуміння закладено в Стамбульську конвенцію. Впровадження цього документа в Україні повинні пришвидшити гендерний мейнстримінг у розслідування злочинів гендерно зумовленого насильства та ефективне запобігання їм.
Звичайно, в умовах війни ситуація змінюється і не завжди правоохоронні органи мають можливість запобігти такому злочину. Проте ставлення до постраждалих і поліції, і суспільства взагалі має і надалі змінюватись!
«На відміну від замовчуваного десятиліттями злочину масових зґвалтувань і сексуальної наруги вояків над цивільними жінками часів Другої світової війни, нині вже почалися кримінальні розслідування цих випадків, проблема набрала суспільного розголосу і є надія на покарання винуватців. Коли ці травмовані жінки відчують і повірять, що наше суспільство готове їх почути і зрозуміти, не засуджуючи, вони самі розкажуть свої страшні історії.
Однак дослідницям важливо також проаналізувати, як пережите змінило життя не лише самих жінок, а і їхні громади, як громади змогли інтегрувати цю травму, щоб відновити свої соціальні мережі (родинні, сусідські, дружні)», — одразу дві важливі думки в цитаті зі статті Оксани Кісь про жіночі досвіди в цій війні.
Поки що і з вірою постраждалих у те, що їх почують, і з готовністю громад прийняти й зрозуміти цю травму, спрямовану і на них теж як членів/-кинь спільноти (знову ж таки, громади чи взагалі українців/-ок) дуже складно.
Більше про цю проблему читайте в статті Ярина Волошин «Якими мають бути норми захисту й допомоги постраждалим від сексуального насильства?» за посиланням https://bit.ly/3BAJK1b
Ілюстрація Олена Іванків
