З підслуханого Будівельний магазин невеликого містечка. Ро́зп | Гарбузове намисто

З підслуханого

Будівельний магазин невеликого містечка. Ро́зпал робочого дня, торговельна зала напхана людьми. Вони ходять між стелажами, хтось щось фотографує, хтось щось заміряє, хтось комусь дзвонить, горланячи на весь магазин: «А я казав, я казав тобі, а ти ж нє…».

Збоку біля каси продавчиня — зосереджено переписує щось із одного зошита в інший, гомонячи з касиркою, доки на касі нікого. До продавчині підходить відвідувач. Топчеться біля неї невпевнено, ніби не хоче відволікати, а тоді таки наважується:
— А пошліть мене у якийсь край… мені треба хомут з дюбелем.

Певний час продавчиня не реагує, тоді піднімає голову, зміря́є «зухвальця» поглядом, в якому видно, що вже послала, і сонно протягує, вказуючи напрямок задертим підборіддям:
— Отам, прямо в кінець.
— Дякую! — чоловік, розвертається й прямує у вказане місце. Там бродить між стелажами, очевидно, не може знайти потрібну річ. Продавчиня спостерігає за ним, відкинувшись на спинку стільця. Далі повертається до переписування.

За кілька хвилин чоловік знову підходить. Знову невпевнено топчеться. Продавчиня наморщує лоба, продовжуючи старанно виводити ручкою в зошиті — робить вигляд, що не бачить його.
— А пошліть мене ще раз. Треба заглушка на трубу, — наважується чоловік.
— Отут зразу наліво, друга полка — продавчиня показує ручкою, проводжаючи дядька поглядом, аж доки той не поверне за стелаж. Якось важко зітхає і повертається до писанини.

Чоловік виходить з іншого боку стелажа, розгублено обходить його, а тоді ще раз іде в кінець зали. Там стоїть перед полицями, заклавши руки назад. Потім втретє підходить до продавчині:
— Щось я нічого у вас не знайшов… то я мабуть піду…
Вона зміря́є його все тим же поглядом, готова послати втретє, і киває.

Після того як відвідувач, який так і не став покупцем, виходить, продавчиня повертається до колеги й знизує плечима, мовляв, «ні, ну ти бачила?».