2022-07-06 13:27:36
Чому флеперка Бетті Буп руйнувала всі канони, а Міккі Маус занадто вихована й пещена миша: розказуємо про книжку «Світова історія анімації»Тритомник професора Джаннальберто Бендацці про історію анімації став наймасштабнішим та найвичерпнішим дослідженням, присвяченим цій темі. У Книзі першій, що вийшла українською мовою у видавництві ArtHuss ідеться про витоки сучасної анімації та про те, що їй передувало. Згадано не лише відомі шедеври на кшталт «Пароплавчика Віллі», але й малознані витвори з Єгипту чи навіть Німеччини часів Третього Райху. Розказуємо про трьох відомих персонажів, які подарувала нам анімація.
Бетті БупЦе творіння нью-йоркських аніматорів, які хоча й не звертали на міміку й рухи персонажів стільки уваги, як Дісней, проте намагалися скласти психологічний портрет своїх героїв, надаючи виразності їхнім звичкам і манерам. Кожен персонаж набував притаманних саме йому рис і виконував характерні для нього рухи, аніматори це пильно контролювали.
Бетті була типовою флеперкою — молодою незалежною жінкою доби джазу, яка тільки-тільки минула. Кучерява брюнетка з оманливо-наївними очима, в чорній сукні, що оголювала руки, плечі, ноги та підв‘язку на лівому стегні. Усвідомлюючи свою сексуальну привабливість, вона могла і фліртувати, і бути самоіронічною. На тлі мишей, каченят, кроликів, собак та малюків, які заполонили простір анімаційних фільмів тих часів, вона руйнувала всі канони. Щоб зрівноважити її особистість, Бетті дали двох компаньйонів — спочатку клоуна Ко-Ко з його дурнуватими жартами, а згодом песика Бімбо.
1934 року, після того, як набув чинності Кодекс виробництва художніх фільмів, цю жваву героїню почали малювати вдягненою в пристойніший одяг, а її увагу переключили на хатню роботу й турботу про тварин. Але цензура практично позбавила Бетті Буп привабливості, і вже в 1939 році вони зникла з екранів.
Моряк Папай Папай став ще одним нетрадиційним рішенням своєї студії. Він був характерним, грубим і себелюбним героєм, вчинки якого було важко зрозуміти. Але у 1935 році опитування, проведене серед американських дітей, виявило, що Папая діти любили більше, ніж Міккі-Мауса.
Папаїв шарм можна було пояснити його невинним і нестримним застосуванням фізичної сили. Натрапляючи на хулігана чи опиняючись у небезпеці, моряк з’їдав шпинату — і вмить ставав Геркулесом. Часто можна було помітити, що рухи рота персонажа не синхронізовано з голосом актора — все тому, що спочатку записувалися голоси, а потім редагувалися, що дозволяло дозаписувати імпровізовані діалоги.
Міккі-МаусТед Сірс, директор сценарного відділу того часу писав своїм співробітникам, що «Міккі — не клоун. Він не дурник і не незграба. Його комедія цілковито залежить від ситуації, у якій він опиняється. Міккі стає найкумеднішим у моменти, коли в якійсь скруті намагається досягти мети попри труднощі або брак часу».
Незабаром стало ясно, що така вихована й пещена миша просто не може бути комічною. Міккі довелося оточити менш поважними персонажами, які смішили людей замість нього. І зрештою ці ж персонажі — запальний Донадьд-Дак, дурник Ґуффі й незграбний пес Плуто — перебрали на себе увагу, здобули власну справу й отримали головні ролі у власних мультфільмах.
@inbookwetrust
1.3K views10:27
I
