interes

2023-02-02 21:54:45 Ті, хто вчиться, успадкують світ, тоді як навчені будуть чудово пристосовані до світу, якого більше немає.

Якщо ви не вчитеся постійно, то залишитесь позаду. Відкрити / Коментувати

2023-02-02 10:15:38 Ізраїльські психологи розробили низку протоколів, які допомагають швидко повернутися до дійсності у кризових ситуаціях. Це прості техніки, які можуть здатися дещо примітивними, але насправді є дуже дієвими.

1. Відновіть дихання з допомогою вправи «Свічка-Квітка»: задуваєте уявну свічку (довгий видих), вдихаєте аромат уявної квітки (мінімум 8 разів)

2. Випийте склянку води маленькими ковтками, або хоча б змочіть ротову порожнину.

3. Торкніться будь-якої поверхні

Дотик до чогось реального допомагає заземлитися. Бажано не просто торкнутися, а описати подумки, яка саме поверхня: гладка, холодна, шорстка тощо.

4. Назвіть 6 кольорів, які ви бачите прямо зараз. Знайдіть 5 найменших предметів та 5 найбільших. Знайдіть очима 5 предметів різної текстури

Ця техніка допомагає подолати синдром тунельного зору, який виникає при сильному стресі

5. Порахуйте від 20 до 0 вголос

При зворотній лічбі активізуються лобні долі мозку, але будь-яке кризове дихання починається не з вдиху, а з довгого видиху, тому перед початком лічби треба видихнути.

6. Оцініть температуру приміщення та власного тіла

Термомоніторинг допомагає повернутися в тіло. Запитайте себе, холодно вам чи жарко. В кризових ситуаціях у людини зникає чутливість тіла, тому треба свідомо повертати собі відчуття температури

7. Притисніть руки або спину до стіни

Це допомагає заземлитися і відчути зовнішню точку опори. Можна також повідтискатися від підлоги або «позабивати цвяшки п’ятами»

8. Зробіть вправу «Метелик»

Щоб повернути собі відчуття власного тіла, схрестіть руки перед собою та покладіть долоні собі на плечі й почергово постукуйте ними

Також відновити спокій допомагають:

- спів або мугикання

- масаж очних яблук подушечками долонь

- почергове напруження і розслаблення різних частин тіла (особливо, якщо ви довго сидите в одній позі й не маєте можливості порухатися)

Не менш важливо дозволяти собі жити звичайним життям, коли ви перебуваєте у відносній безпеці. Для нормалізації психіки потрібне відчуття, що ви можете контролювати хоча б якусь частину свого побуту.

Тому не можна відмовлятися від звичних дій та щоденних ритуалів:

приймайте душ, як тільки випадає можливість, щоб «змити» з себе тривогу і стрес

спіть, коли це можливо

плачте, коли хочеться, це допомагає скинути напругу

лайтеся, якщо це допомагає вам випустити агресію і заспокоїтися (але потурбуйтесь, щоб поруч не було людей, яких це може налякати)

виконуйте хоча б мінімальні фізичні вправи, щоб підтримувати тіло в тонусі

по можливості, займайтеся буденними речами: готуйте їжу, дивіться фільми, грайте з дітьми в ігри (чи навіть з дорослими, наприклад, у монополію) тощо

дотримуйтеся інформаційної гігієни, читайте новини декілька разів на день, а не кожні 5 хвилин

жартуйте, переглядайте гумористичні дописи та меми на злобу дня. Гумор - прекрасний захисний механізм психіки

Найважливіше зараз — робити свій стрес експертним. Стрес стає експертним, коли ви розумієте, як можна з ним боротися і функціонувати далі

Ви маєте навчитися опановувати себе в стресових ситуаціях, щоб залишатися підтримкою для своїх близьких і продовжувати працювати на благо України


Бережіть себе!
Анна Паливода Відкрити / Коментувати

2022-12-06 10:54:29 Здавалося б, що складного в тому, щоб перестати поводитися по-дитячому і відмовити товаришам по чарці? Перешкода для усвідомленості полягає у звичці підкорятися матері через неможливість піти з-під її опіки у власне життя.

Поки хтось поводитиметься з нами, як батько, ми відчуватимемо себе застряглими в дитинстві. До тих пір, поки не навчимося вести себе, відповідно до фактичного віку, по-дорослому.

У відносинах з алкоголіком завжди є батьківська фігура з явною чи прихованою трансляцією: «Я за тебе вирішую, я за тебе відповідаю, я велика, ти маленький, я розумна, ти дурний, я знаю, як правильно, а ти ні, ets». У дитячої постаті в таких відносинах свідомо слабка, «нижня» позиція, і йому не вистачає ресурсу для протистояння. Це добре видно на схемі: Батько завжди вгорі, а Дитина – внизу.

Первинна залежність від батьківської постаті народжується у дитинстві, і це нормально. Неприродною вона стає, коли на роль дитини призначається дорослий чоловік. Повнолітня, але інфантильна і залежна людина, вона почувається, як хлопчик, що набешкетував, варто тільки мамі відкрити рот. З досвіду роботи знаю, що такі мами мало поважають особистість своїх синів.

Але навіть у такої мами син спробує зберегти самоповагу. Вибір між матір'ю і власною особистістю зробити складно, тому він вибирає нехитрий і дієвий ухиляння від вибору, від себе і від всюдисущого контролю. Це стане точкою відліку для нової залежності, тому що звичка залежати від матері змінить об'єкт на анестезуючий, рятівний алкоголь.

Не дивуйтеся, алкоголь втішає та рятує чоловіка від нотацій, принижень та критики. І завжди виграє конкуренцію у справжніх батьків.

А тепер відкриваю секрет! Згадаймо сцени, як батьки вимагають від алкоголіка взяти відповідальність за своє життя та кинути пити. Це нездійсненний наказ, тому що в цей момент вони тримають відповідальність за життя при собі. Він не бере її, бо будь-яке послання з батьківської ролі миттєво переводить сина в дитячий его стан. Відповідальності у дитячій позиції немає, за визначенням. Взяти її на себе може лише людина, яка усвідомила свою дорослість і вийшлаа зі співзалежних відносин з матір'ю.

Я звертаюся до мам дорослих синів.

Турботлива мамо! Народила, наситила своєю материнською любов'ю - відпусти! Це важко, бо тривога стрибає вище за голову. Але якщо хочеш дорослого відповідального сина, не заважай йому дорослішати.

Олена Афанасьєва Відкрити / Коментувати

2022-12-06 10:54:28 Алкогольне сп'яніння - місце, де ховаються від мами, що любить

У моїй практиці часто з'являються жінки із проханням загіпнотизувати чоловіка чи сина-алкоголіка. Половину таких звернень я називаю черговими для очищення совісті. Це означає, що запит побудований на імпульсі рятівництва та вірі у чудеса.

Мені добре знайомий такий ступінь розпачу, коли хапаєшся за будь-яку соломинку, аби чоловік (або син) негайно кинув пити. На жаль, за законами співзалежності, соломинка відразу обламується, і стосунки повертаються до колії контролю та придушення. У цій статті я обмежуся мамами і опишу феномен, який свідомо виключає бажаний результат, хоч би скільки вони намагалися. Для наочності розглянемо схему взаємин із теорії ТА (транзактного аналізу).

Ми бачимо двох "сніговиків", між якими щось відбувається. Кожен з них уособлює сукупність станів, що переживаються людиною, в яких вона відчуває і поводиться то як дитина, то як батько, то як доросла людина, яка приймає адекватні рішення. За допомогою такої схеми можна проаналізувати будь-які стосунки між двома людьми.

Алкоголік врятує себе сам, щойно подорослішає

У відносинах алкоголіка з його оточенням велике значення має тут інформація. Свою значущість вона набуває у дитинстві, коли батьки несуть відповідальність за дитину і вирішують, за якими правилами їй жити. І це добре, тому що батьківські правила допомагають уникнути безлічі проблем, коли дитина мала і недосвідчена.

З певного віку за законами розвитку особистості людина починає здобувати знання не тільки від батьків, а й від нових знайомих – однолітків, вчителів, сусідів. У цьому процесі батьківська інформація добудовується власними знаннями та досвідом. Досвід може включати помилки, біль розчарування, напади невпевненості та відчаю. Не заважає особистості гартуватися і зростати, долаючи витрати дорослішання. Кожен із нас підтвердить, що на будь-яких вагах особистий досвід більш вагомий і корисніший, ніж чужий приклад.

На жаль, не всі батьки здатні своєчасно помітити межу, за якою їхня дитина починає приміряти на себе дорослі ситуації. Це той момент, коли мами з ним перестають няньчитися, а приклади батьків займають чільне місце у вихованні. Ще через деякий час вік робить людину фактично дорослою і вона переходить на рівень взаємного визнання, прийняття та поваги зі своїми батьками. У схемі це рівність позицій між Дорослий та Дорослий.

Схема взаємин

Якщо через відсутність батька та від великого кохання мами продовжують «стелити соломку», майбутні чоловіки надовго застигають у підлеглій інфантильній дитячій позиції.

Повернемося до структури відносин двох дорослих людей на прикладі наших сніговиків. Не заглиблюючись у теорію, за допомогою цієї схеми я поясню, чому Рятувальник алкоголіка ніколи його не врятує, але Алкоголік легко кине пити, якщо сам вирішить позбутися згубної звички.

Дитячий его-стан відбиває звичні, поведінкові та емоційні реакції. Вони нагадують переживання з дитинства, коли батьки нас карали чи хвалили. Дитячий стан також включає ігрові стратегії, творчу свободу та соціальну адаптацію. Незалежно від віку ці почуття можуть виникати автоматично в обставинах, схожих на наші стосунки з батьками. Звертаю вашу увагу, що в характеристиках реального дитинства немає раціональності та відповідальності. Вони не потрібні дитині, бо за неї відповідає і думає її батько.

На щастя, здатність думати, вирішувати та брати на себе відповідальність нікуди не поділася, має свою адресу і може активуватися будь-якої миті. Ми аналізуємо те, що відбувається, робимо висновки та позначаємо межі особистості своєю Дорослою частиною. Це він, наш Внутрішній Дорослий щоразу робить вибір, чи випити йому з друзями та прогнозує, наскільки руйнівними для стосунків будуть наслідки.

Хочу наголосити, що в цьому підході бажання випити з друзями виходить із тіні і втрачає свій зловісний статус. Так само, як змія на освітленій дорозі виглядає менш підступною і дозволяє вжити заходів безпеки.

Якщо усвідомлення немає, пріоритет залишається поза дитячими реакціями, у яких переважають ігрову поведінку, підлітковий саботаж і безвідповідальність. Відкрити / Коментувати

2022-11-24 01:04:24

Відкрити / Коментувати

2022-11-17 11:25:22 6 основних принципів збереження особистих кордонів
⠀
Пам'ятайте про свої права як члена команди і просто як людину
Усвідомлюйте свої потреби
Щиро поважайте себе
Щиро поважайте інших.
Будьте відкриті і чесні з іншими.
Умійте йти на компроміс.
⠀
Рекомендації виглядають просто і очевидно, чи не так?
Збереження своїх особистих кордонів забезпечує:
⠀
захист від небажаної поведінки інших;
створює умови для подальшого особистісного розвитку;
розвиває навички здорового спілкування;
захист від образ, зневаги, втрати самоповаги;
оберігає віднизької самооцінки, нещирості у спілкуванні. Відкрити / Коментувати

2022-11-10 18:49:41 Отже, який же він, «хороший батько»?
1. Той, хто любить і підтримує маму;
2. Забезпечує потреби сім’ї і дитини; дає відчуття опори і захисту;
3. Той, хто любить, приймає і підтримує дитину, не дивлячись на її поведінку (не означає, що ніколи сердиться);
4. Відкритий до спілкування з дитиною (цікавиться нею, уважно слухає, допомагає коли важко, радіє успіхам, поважає думку дитини, ділиться досвідом і почуттями);
5. Приділяє дитині достатньо часу і уваги;
6. Вміє радіти життю, отримувати задоволення, веселитися разом з дитиною;
7. Виявляє терпіння і мудрість, підтримує похвалою;
8. Є прикладом для наслідування і прищеплює моральні цінності, тримає слово, справедливий;
9. Розвивається, самовдосконалюється у всьому;
10. Закохує в життя!

Нехай у кожної дитини буде досить гарний батько! Відкрити / Коментувати

2022-11-10 12:05:25 Я не можу собі уявити, що можна двох різних людей любити однаково, просто тому, що з кожною людиною любов персоналізована та обумовлена ​​особливостями цієї конкретної людини та унікальністю стосунків саме з нею. Те саме з дітьми. Коли кажеш, що любиш по-різному, з теплом і любов'ю перераховуючи особливості та значущі аспекти стосунків з кожним із них, це про ексклюзивність, яку не можна зіставити в кількісному вираженні, не можна відібрати та привласнити і яка не може стати приводом для конкуренції чи зменшити кохання з необхідності її з кимось поділяти.

4. Створювати та підтримувати природну ієрархію в сім'ї. Конкуренція відбувається там, де є зрівняння. Якщо старший народився старшим, він вищий за ієрархією у сімейній системі, отже, ми можемо сміливо активувати його інстинкти турботи стосовно малюків. Якщо у старшого десь більше повноважень та привілеїв, це сприймається природно та справедливо, а також має відчуття значущості. З цього стану він здатний виявляти щиру любов і турботу щодо молодших. Та не завжди, але хоча б іноді. Мені це здається дуже важливим моментом. І мова тут не про те, щоб переважити повністю турботу і завжди чекати зрілої реакції, тому що дитина на це не здатна, та й батько тут не він, а про те, щоб показати молодших нужденним і менш зрілим, пробудивши проблиски природного імпульсу піклуватися. Увага і іноді навіть терпіння, а не вершити відплату за неакуратну поведінку молодших.

5. Не призначати правих та винних в інциденті та не виступати суддею. Як тільки ми приймаємо чийсь бік, говорячи “ти винен” або з'ясовуючи, хто перший почав, ми програємо у наших відносинах. Як правило, інциденти походять від надлишку накопиченої фрустрації у будь-кого з учасників. Призначаючи винного та погрожуючи наслідками, ми тільки додаємо енергії фрустрації в цей котел, змушуючи його булькати ще сильніше. Кожному потрібна підтримка, незалежно від того, хто має рацію, а хто винен, і є способи дати її, не підриваючи почуття справедливості потерпілого.

Ганна Іскусних Відкрити / Коментувати

2022-11-10 12:05:25 А коли молодшому виповнюється 3 роки, і почуття його окремості та самості починають прокладати собі дорогу, розливаючи море опору та фрустрації, як це можна винести взагалі? Як миритися з його нескінченними захцянками чи незахцянками? Чекати, доки мама розрулить, адже й самому хочеться уваги? Але ж, складно!

Давайте уявимо ситуацію: у сім'ї народжується друга дитина, а старшому в цей час близько 3 років, плюс (опціонально) вона високочутлива. Відомо, що становлення та емоційний розвиток дитини походить виключно з точки спокою. Відомо, що через підвищену інтенсивність сприйняття емоційний розвиток ВЧ дітей запізнюється на 2-3 роки порівняно з нейротиповими дітьми. Відомо, що поява сіблінга для старшої, все ще емоційно незрілої дитини — це серйозна стресова ситуація і зіткнення з поділом. Навіть якщо до народження брата/сестри все було благополучно, то тепер більша частина емоційної енергії йде на утримання прихильності, подолання та адаптацію.

Тут немає спокою, і дуже мало простору для розвитку. І буває так, що дитина фізично росте, а емоційно так і залишається трирічкою. І ось ми дивимося на двох дітей 3 і 6 років, і не розуміємо, чому поведінка старшого недалеко пішла від молодшого, і все це виглядає як мінімум недоречно і дивно, адже він уже взагалі дорослий, та й молодший брат не вчора з'явився.

При цьому старший може бути розумним, розважливим, мати прекрасну пам'ять, яскраві таланти і випереджати по когнітивному розвитку своїх однолітків, але за рівнем емоційних реакцій він все ще імпульсивний і не структурований, як трирічка, і це нормально, йому просто все ще потрібен час і умови для спокою та дозрівання.

Чому ділити на два не найкращий варіант

Як у цьому всім почувається батько? Важко. Якщо немає допомоги ззовні, якщо різниця у віці маленька, якщо один із дітей високочутливий, то зрілим урівноваженим дорослим, що піклується, для двох незрілих дітей день у день дуже складно. Особисто для себе я згадую цей період як найтемніший час, основним завданням якого, як правило, було дожити до вечора без особливих втрат. Часто це завдання із зірочкою, тому що:

* життя кожного члена сім'ї змінюється та перебудовується. Важливо відгорювати те життя, яке закінчилося принаймні якийсь значущий його період, і перейти в нове, в якому тепер все буде по-іншому. Вдавати, що до вас просто додали одиничку і все залишилося як раніше, — невдала ідея, що несе в собі заперечення багатьох емоцій, пов'язаних із змінами, що відбулися. Всім важливо пройти через адаптацію;

*потреби, запити та кейси для вирішення генеруються експоненційно;

старша дитина (особливо для ВЧ) дуже рідко погоджується проводити час з іншими дорослими, виражено дуже сильне чіпляння за маму (особливо в перші 1-2 роки після появи малюка), поляризація прихильності;

*по-хорошому, кожній дитині хоча б періодично треба приділяти якийсь індивідуальний, "лише його" час;

*nothing lasts, або як тільки ви знаходите баланс у спільному існуванні, щось у комусь змінюється, і систему доводиться відбудовувати заново.

Список можна продовжити прикладами.

А нижче хочу розповісти про кілька ідей, які значно полегшують вибудовування стосунків та добре компенсують проблемну поведінку сіблінгів, якщо вкласти деяку кількість ресурсів у їхню реалізацію та тримати їх у фокусі уваги.

1. Насичувати дітей за тими рівнями прихильності, які вони розвинені на даний момент. Як правило, старшій дитині доступно більше способів відчути себе в контакті, ніж молодшій. Якщо це використовувати, можна сильно полегшити собі життя.

2. Те саме з перекриттям поділу по всіх доступних для віку рівнях.

3. Не любити “однаково”. Говорячи "я люблю вас однаково", ми ділимо загальну кількість умовно виділеної на них любові навпіл (якщо мова про двох дітей). А поділ створює ілюзію, що якщо постаратися, то можна перетягнути собі більшу частину. Плюс це підживлює конкуренцію, яка дуже поширена серед братів та сестер. Відкрити / Коментувати

2022-11-10 12:05:25 Сіблінги, або Чому 1+1≠2

Що відбувається з поведінкою старшої дитини після народження молодшого, якщо старший високочутливий (ВЧ)? (До речі, дуже часто саме за таких обставин і з'ясовується чутливість дитини, бо навіть якщо дитина дуже чутлива, але одна — ще якось можна з цим жити, а от коли народжується молодший — не помітити неможливо.)

Чи розуміють самі батьки, із чим доводиться мати справу старшому, чи пояснюють проблемну поведінку ревнощами та проявом характеру?

Народження молодшої дитини для старшої завжди є подією, що перевертає все її маленьке, але при цьому ціле життя (без іншого досвіду в ньому). І не має значення, скільки їй років - 1.5 чи 10.

Поява сіблінга завжди стикає дитину з величезною кількістю поділу з її основними прив'язанностями (що еволюційно сприймається емоційною системою мозку як загроза для життя), яка провокує три потужні базові емоції — прагнення до контакту та близькості, тривоги та фрустрації, кожна з яких намагається зробити свою роботу , а саме відновити близькість, повернути безпеку. У парадигмі Г. Ньюфелда така всеосяжна реакція на поділ називається сепараційним комплексом.

Чи виходить у емоцій виконати цю роботу? Не завжди.

Часто відбувається застрявання, дитина стає тривожною, агресивною, прилипливою і постійно потребує уваги. Може статися регрес у навичках та поведінці, погіршується поведінка в саду/школі, або взагалі трапляється відмова від їхнього відвідування.

Батьки намагаються, пояснюють, приділяють додатковий час старшому, особливо якщо немовля дозволяє, але все витікає, як вода в пісок, а проблеми або залишаються на місці, або приходять з наростаючою. Тяжче доводиться з дітьми, які вже (такі!) дорослі (3, 4, 5, 6 і далі років), а все одно ніяк не звикнуть.

Основна пастка тут, на мій погляд, — намагатися впливати через когнітивні здібності дитини, адже наша адаптація до життєвих ситуацій відбувається не через пояснення та розуміння, а через роботу емоцій та проживання досвіду.

Як йому пояснити, що бити брата не можна?

Як пояснити, що не можна кричати, коли укладають сестричку? Можна повторювати сто разів, але нічого не зміниться, тому що дитина вас чудово розуміє, але мало що може з цим зробити, тому що за "не бити" і "не кричати" в даному віці відповідають не так когнітивні, як емоційні відділи мозку, і штовхають на цю поведінку саме емоції.

А тепер давайте спробуємо змістити фокус із "як йому пояснити?" на "як дати йому відчути?"

*Як дати йому відчути, що він, як і раніше, у безпеці, що контакту та близькості достатньо і вистачить на всіх?

*Як дати відчути, що стосунки, як і раніше, гаразд? Що його, як і раніше, люблять, навіть з такою поведінкою?

*Як дати відчути, що ми розуміємо його, бачимо і чуємо його: і те, що, взагалі-то, він не хотів цього брата (а якщо навіть і хотів, ну серйозно, він у цей момент не уявляв масштабів лиха), і те, що хочеться повернути сестру назад у пологовий будинок, а вже, на жаль, не вийде, і те, що я тепер не один у мами та у тата, і те, що він насправді його/її не любить (і, до речі), має право)?

*Як дати відчути, що дорослий не розвалиться від цього, а поспівчує, втішить і підтримає?

Частина 2, або Як так виходить, що 3+3=3

Якщо подивитися на появу сіблінга в житті старшої дитини не як на одноразову подію, а як на континуум співіснування, то ця зміна стає нескінченним потоком випробувань та приводів для адаптації, які виникають один за одним.

Спочатку молодший вривається, як грім серед ясного неба в затишне й передбачуване життя пухким кабачком, який здебільшого весь час спить, але розмови всі про нього, всі їм цікавляться, радіють і привертають увагу, примовляючи, що й у старшого тепер є величезний привід почуття щастя.

Потім немовля більше не спить, а значить більше часу проводить поряд з мамою, мимоволі конкуруючи за її увагу та турботу.

Потім починає повзти, а заразом цікавитися іграшками старшого.

Потім ходити. Далі починає вимагати іграшки брата/сестри. Далі вимагатиме саме ту іграшку, яка зараз у старшого в руках. Ну ви зрозуміли) Відкрити / Коментувати