(продовження) «Надо создать тип женщины русской революции», – | ЛІТЕРАТУРНА КУНСТКАМЕРА

(продовження) «Надо создать тип женщины русской революции», – говорила Лариса Рейснер. Власне таким типом, обличчям російської революції вона і стала. Її авантюрне життя і дух епохи вона відбила у книгах "Фронт", "Афганистан", "Гамбург на баррикадах", "Уголь, железо и живые люди". Неопублікований «Автобиографический роман» розповідає про її кохання з Гумільовим, де вона названа Аріадною, а він Гафізом. Але, як відомо, від любові до ненависті один крок, і Лариса Рейснер добилася у високих кабінетах, щоб у її колишнього коханця забрали продуктові картки, без яких в голодному Петербурзі прожити було не можливо.
А щодо «Оптимістичної трагедії», то її надзвичайно часто ставили у Радянському Союзі (у 1963 році навіть вийшов фільм за цим твором), але потім ця п’єса закономірно канула в Лету, але в нинішній Росії її звідти дістали, і на московській сцені вона знову ставиться, щоправда в дещо осучасненому вигляді і з ще більш осучасненим музичним супроводом: «В спектакле звучат фрагменты песен и композиций: А. Вертинского, Децла, А. Лушина, М. Магомаева, Б. Окуджавы, В. Соловьева-Седого, С. Уандера, группы «Ленинград», 5’nizza, Led Zeppelin, Pink Floyd, Queen и др.».
Ну, і насамкінець - вірш Лариси Рейснер.
Художнику
Сегодня Вы опять большой, как тишина..
Исполнены томлений и корысти,
На полотне бесшумно спорят кисти,
И тайна творчества загадки лишена.
Час набегающий - обетованный дар,
Он - обещание, залог, измена,
До боли переполненная вена,
С трудом несущая замедленный удар.
Палитру золотит густой, прозрачный лак,
Но утолить не может новой жажды:
Мечты бегут, не повторяясь дважды,
И бешено рука сжимается в кулак.
Апрельское тепло не смея расточать,
Изнеможденный день пошел на убыль.
А на стене все так же мертвый Врубель
Ломает ужаса застывшую печать.
Но есть предел желаний и труда, -
Смеется на холсте лицо Горгоны;
Смеется гибельно, превозмогая стоны,
Как под ударами гремящая руда!