2021-07-16 22:00:37
Територія залізничного вокзалу в Києві - це справжнє обличчя столичної влади, уособлення її потенціалу, дзеркало намірів.
Розйобана до стану «ЛНР» клоака в центрі столиці, смердюча та брудна незалежно від сезону, погоди, пасажиропотоку - кримінальний хаб, жлободром.
Жодного нормального магазину, жодного ресторану, який можна було б відвідати без медичної страховки. Виняток - Макдоналдс, але навіть його корпоративний стиль губиться у цьому некротичному ландшафті.
Якось я був у Макдоналдсі на американо-мексиканському кордоні біля Тіхуани, де тусуються мігранти-безхатченки, наркомули з кишківниками, повними кокаїну, дрібні сікаріо з забитими вщент обличчями. Там пекло, але навіть там чистіше та безпечніше, і це претензія не до мережі, а до тих, хто мав би доглядати за територією.
Розпечені обригані МАФи з шаурмою, вкритою трупними плямами, босхіанські біляши, цигарки і хвойди поштучно, рекордна щільність бухих та обдовбаних на квадратний метр простору.
Будь-що на вокзалі - гротескно потворне, антропологічно парадоксальне. Вокзальні менти - не просто менти, це якісь абсолютно ексклюзивні черті, суцільний рафінований Кагарлик.
- Перепрошую, а можна зайти в магазин з собакою, - питає жінка з кишеньковим кудлатим тер‘єром.
- Та хоч з коровою, - сміється продавчиня, амбасадорка карієсу та золотих коронок, щільно затягнута у щось облягаюче-анімалістичне. Вона готує каву шклявому менту, який пенетрує поглядом пираміду її тіла щоразу коли вона повертається до кавоварки.
Після вокзалу хочеш викинути одяг та речі. Хочеш зняти з себе шкіру і здати її в химчистку. Це місце - не для людей. Навіть не для худоби. Воно лише для тих, хто може там існувати.
Нарешті ти сідаєш у потяг, він зрушує, і вже за півгоди тобі відкривається невимовно рідна українська пастораль, яка вмить поглинає гнів. Злість зникає. Залишається розпач і лише одне питання:
2.8K views19:00
S
