Memento mori за книгою 'День, що навчив мене жити' Лоран | Кайдзен 📚 Саморозвиток
Memento mori
за книгою "День, що навчив мене жити" Лоран Гунель
Рубрика #книги_кайдзен
«Пам'ятай про смерть» – говорить крилатий латинський вираз, живи сьогоднішнім днем – говорять реалії. Чомусь у суспільстві деякі люди живуть так, наче їх час на цій землі не обмежений і ще буде можливість зробити все заплановане Проте реальність така, що рутина затягує та інколи відволікає від того, що дійсно важливе в житті. Тому часто доводиться зупинятися та аналізувати: "а чи правильно я рухаюся по життю?", "чи так виглядає життя моєї мрії?", "якщо сьогодні буде мій останній день на Землі, чи буду я задоволений ним?".
Схожа подія відбулася з головним героєм книги, якому посеред літнього дня на пляжі повідомили звістку про те, що він скоро помре Про стадії прийняття головного героя і вплив цієї звістки на подальше життя Лоран Гунель розповідає в притаманній йому легкій манері. "День, що навчив мене жити" – це друга книга автора, яку я прочитав. Після попередньої "Бог завжди подорожує інкогніто" в мене залишилось приємне враження і низка ідей для роздумів. Автор вважається спеціалістом по особистому розвитку і це прослідковується у творі через опис трансформації героя, його обмірковуванні сенсу життя і його тітці, яка часто ніби проводить з ним психотерапевтичні сесії.
З моментів, що не сподобались, я відмічу те, що розповідь в книзі ведеться одразу з декількома сюжетними лініями, що мене інколи дратувало, бо втрачалася основна думка. При цьому, як на мене, такий хід використано, що додати інтриги до розповіді (типу, що було далі – читай в наступному абзаці). Щоб сформувати повне враження про книгу, додам ще декілька цитат звідти:
"Більшість людей вважають себе зобов’язаними робити те, що завжди робили, навіть якщо це не сприяє їхньому розквіту. Вони забороняють собі прислухатися до своїх глибоких прагнень, бо переконані, що це нікуди їх не приведе. Тоді як насправді все зовсім навпаки. Наші глибокі прагнення, а не поверхневі, навіяні суспільством бажання, є слідами, по яких ми маємо просуватися по шляху нашого покликання."
"В чому полягав сенс такого життя? Куди воно вело? Безупинна робота, подолання труднощів в очікуванні вихідних, коли можна задовольнити в певних крамницях ті кілька бажань, які суспільству вдалося в ньому зародити, і відчути незначне й нетривале задоволення. А тоді знову робота, щоб так само провести наступні вихідні. Чи ж життя – це не чергування запеклої роботи й минущих, ефемерних задоволень?"
Книга читається швидко і варта того, щоб познайомитися з нею ближче. Чи прочитав би я її вдруге? Не думаю. Але як то кажуть, скільки людей, стільки й думок, тому, пропоную і вам прочитати про день, що навчив головного героя жити та сформувати свою позицію по відношенню до автора та його книги
