Для того, аби зберігати найяскравіші моменти і спогади, ось дл | Катя. Вино. Кіно. Розмови

Для того, аби зберігати найяскравіші моменти і спогади, ось для чого мені цей телеграм-канал. Я все думала про що саме я хочу розповісти. Насправді за той час, що я тут мовчу відбулося дуже багато класних історій, але все потроху. 

Є емоції, які боїшся забути. Спочатку ти їх переживаєш в реальному часі, а потім кожного разу, коли згадуєш, але цей кожен наступний раз все слабший – затирається наче плівка, але головне, що це в принципі було. 

Зі мною багато чого буває і я боюся розгубити деякі моменти, тож саме тут їм і місце.

Та історія, яку я розкажу була два тижні тому і я з нею живу, про неї думаю і боюся забути. Такі сильні були ті емоції. 

Я так довго збираю букви до купи, що ви, мабуть, думаєте про щось детективно-трагічне, або ніжно-романтичне, але ні. Це все не про це. 

Ранкова пробіжка, сонячний ранок. Я вже бігла своє останнє коло і слухала подкаст Ярослава Грицака. 

В принципі ранкова зарядка на вулиці це новий світ енергійних людей, які часто посміхаються один одному. І це створює якийсь загальний добрий настрій, не знаю чи це так всюди, чи це тільки для мене. 

Так от, там де бігаю я, густі дерева, проміні сонця, які пробиваються через листя і багато людей гуляють з собаками. Всі песики дуже чемні й порядні й господарі їхні теж. 

Тож я бігла, слухала пана Грицака, а він розповідав мені про Генделя і «Прибуття цариці Савської». І от вже вкотре я зустріла цю красиву собаку з її хазяйкою. Це була хаскі, але якась дуже не схожа на всіх інших. Ми привіталися, але собака так уважно мене провела поглядом і так посміхалася, вона правда посміхалася. 

І тут відбулося диво - ця красива собака, ці сонячній проміні, і ця музика… 

І я… заплакала. 

Я не знаю чому. Я бігла, посміхалася і плакала. Я відчувала себе такою живою. Я не стримувала емоцій, мабуть, вперше за багато часу. 

Я довго над цим думала: «Катя, яка ж ти дурна!», «Катя, нікому про це не кажи - це смішно», «Катя, тобі пора відпочити», «Катя, це дивно, не лякай людей». 

Але точно є люди, які мене розуміють і вони про це знають, ще й прочитають це.

Я потім не раз бачила цю собаку, і погода так ж сонячна, коли я бігаю, а музика така ж хороша, але саме та мить закарбувалася так, як жодна інша. 
Просто треба було опинитися в тому місці в той самий час. І весь мій довгий шлях привів мене саме туди в той самий момент, щоб я заплакала під час ранкової пробіжки. Я цьому дуже радію. 

От вам Гендель, якщо раптом ви дочитаєте до цього моменту.