​​Одного разу в Дніпрі ми з Богданою гуляли містом вночі, до н | Катя. Вино. Кіно. Розмови

​​Одного разу в Дніпрі ми з Богданою гуляли містом вночі, до нас підійшов хлопець і запитав: 

⁃ Дівчата, а ви були в Парижі? 
⁃ Так, були, - сказала Бодя
⁃ Ні, не були, - сказала я
⁃ І як там в Парижі? - знову запитав хлопець 
⁃ Мабуть, прекрасно, - сказала я 
⁃ Брудно, - сказала Бодя 
⁃ Так і шо? Іти туди чи в «Уткабар»? - не зупинявся наш нічний співрозмовник з пакетом «АТБ»


За три секунди я зрозуміла, що він про нічний клуб Париж, який був на Короленка (не знаю чи він досі існує). 

Я досі згадую цю історію, бо по-хорошому смішна та показує моє романтичне ставлення, до міста в якому я до того моменту не була.

Станом на зараз в мене вже є мій Париж. Той, який я відчувала на дотик. Особливо, коли ми з мамою сиділи в садах Тюїльрі й я задрімала. 

Ці залізні стільці, сонце, яке пробивається крізь густі крони дерев, вуличні музики завжди будуть зі мною. Але попереду ще так багато Парижу, який я шукаю. 

Але все по черзі. 

Я завжди думаю про Париж, без перебільшення. Завжди є якась історія з ним пов’язана. Я не пам’ятаю, коли саме це місто з’явилося в мені, але це точно було дуже давно. Є у ньому своя магія, і вона не ванільно-романтична. Колись ми в одному з ньюзрумів говорили про міста своєї мрії й я не роздумуючи сказала, що це Париж, а одна з дівчат сказала, що це занадто просто і попсово, бо всі хочуть в Париж. Коли я почула її відповідь подумала, що біда людей в тому, що вони все спрощують, бо це місто не про Ейфелеву вежу, круасани і красиві романтичні фотографії. Я його бачу зовсім не таким. 

Так от Париж зустрічався мені так багато разів, особливо в книжках. Зрозуміло, що я не буду перелічувати їх всі. Але кожного разу це було якесь нове одкровення. 

Колись мама подарувала мені пазл із фото Парижа. Я зібрала його і сказала, що це мій Париж з тисячі малесеньких Парижів. 

І його справді тисячі. У Пруста, у Гемінґвея, у Беґбедера, у Мюрієль Барбері, у Гюго, у Дягілєва, у Шанель, Пікассо, у Шагала, у Морісона. Ці прізвища можна перелічувати вічно. Просто десь ти вхоплюєш енергію міста, а десь енергію людини. Так от «Свято, яке завжди з тобою» - це синергія міста та людини.  

Я підкреслювала щось на кожній сторінці. Мені хотілося ще і ще. Більше подробиць, більше історій, більше, більше, більше. 

Я постійно хочу знову в Париж. Мені здається, що ми знайомитимемося один з одним тисячі разів. І тисячі разів це буде щастя. Мені подобається тікати в це місто, навіть подумки. В ньому я бачу красу та енергію ту, яку люблю. Ту яка мені імпонує. І це не лише про ідеальні парки та сквери, а й про брудне метро і кримінальні райони біля вокзалів. Бо естетика має бути компенсована брудом і болем, а інакше вона буде штучна. А в цьому місті я бачу справжність. І саме про це у Гемінґвея. 

⁃ Прийдемо додому і поїмо тут, і у нас буде смачна вечеря, і вип’ємо бургунського з кооперативу через дорогу, там де у вітрині ціна на нього написана. А потім будемо читати, а тоді підемо в ліжко і будемо кохатися.
⁃ І не будемо більше нікого кохати, тільки одне одного
⁃ Не будемо!
⁃ Який чудовий вечір (с)