Я тут взялася читати Майка Йогансена, він іронічний і цікави | Катя. Вино. Кіно. Розмови
Я тут взялася читати Майка Йогансена, він іронічний і цікавий, про це окремо. Мені сподобалася ідея - описати свою кімнату. Якщо ти не можеш описати цікаво свою кімнату, то як ти тоді взагалі можеш писати - десь такий був концепт текстів для «УЖ», який Йогансен видавав. Тому я подумала, а чого б не спробувати.
Але що таке «моя кімната»? Це приміщення - стіни, вікна, меблі, квіти? Чи це щось трохи більше? Може це маленький світ у великому світі? Такий на межі з уявою та реальністю. Моя кімната - це те як вона пахне, яке в ній світло і які книжки на моїй полиці. Все інше може мінятися.
Я ніколи цього за собою не помічала, але колись на одну з моїх орендованих квартир приїхав давній друг. Це була десь 5 моя квартира в Києві. Він лишився ночувати, а потім сказав: «Слухай, якби зараз за вікном приїхав трамвай, то було б все так само наче та тій квартирі, де ти жила у Дніпрі». І він був абсолютно правий. Моє помешкання - це частина мене. Саме так неакуратно має лежати ковдра на дивані, саме так мають стояти книжки на поличці, а одна витягнута і з кількома закладками - це скоріш за все «Бесіди нащадка епохи» Бегбедера, бо я дуже люблю перечитувати їхню розмову з Уельбеком. Має бути в моїй кімнаті кілька свічок, таких що напівзгоріли і обов’язково різних і за кольором і за формою. Такі речі дозволяють мені зосередитися. А ще я вожу із собою свої улюблені листівки - вони милі і ніжні, і коли я лишаюся на самоті вони нагадують, про людей які їх дарували.
Квіти у великих вазонах. В мене з ними складні стосунки, але вчуся цьому діалогу. Тут ще є над чим попрацювати.
В кімнаті, де я пишу цей текст все це є. А ще тут є письмовий стіл. Він стоїть перед величезним вікном.
Це мій стіл, який тепер я вразі чого буду возити з собою, бо я про нього мріяла. Я мріяла про свій письмовий стіл, з настільною лампою і шухлядкою. Це стіл за який я можу сісти і написати цей текст. Це наче ритуал, який я сотні разів собі уявляла. От воно. Прямо зараз я це роблю і це якась абсолюна магія, моя, яку я тепер триматиму в собі, як і те, якою має бути мою кімната.
Але все б не було саме так романтично як я хотіла, як би не це вікно. Це наче оглядовий майданчик у якийсь інший більший світ з мого маленького. Я бачу проспект, машини, яскраві вивіски, світло у вікнах сусідніх домів і постіно фантазую про ті інші життя, які ховаються у тих своїх інших світах.
