Коли ми говоримо про щось українське, ми постійно не договор | Катя. Вино. Кіно. Розмови
Коли ми говоримо про щось українське, ми постійно не договорюємо. Не навмисно, а просто тому, що так багато не знаємо. Так багато затерто та приховано і так багато нам треба віднайти. От так я віднайшла для себе Йогансена. Він з «наших 20-тих». Я не щойно про нього дізналася, просто щойно прочитала «Подорожі філософа під кепом». Це дотепно, з жартами, з критикою, гарними описами. Це його подорожі у єврейські колонії (десь поблизу Нікополя, Запоріжжя, Кривого рогу), у «радянську Болгарію» (неподалік Мелітополя), «Під парусом на дубі» Йогансен подорожував в український південь, а ще в Дагестан та у Казахстан.
Після того, як перегорнула останню сторінку книги я прочитала ще кілька статей про Йогансена, про те ким він був, як поводився з друзями та колегами. Це не тільки цікаво, це ще й невідривно від його текстів. Таких іронічних і грайливих. Він знав кілька мов, займався спортом, любив та цінував творчість. Такий літературний супергерой.
Не знаю чому, але «наші 20-ті» мені дуже імпонують. І я страшенно вдячна Ярині Цимбал за те, що вона стала їхнім промоутером. Бо мені не вистачало саме такої української літератури. (Кому цікаво на сайті видавництва “Темпора” можете знайти серію книжок “наші 20-ті”)
Як склалося життя Йогансена, ви можете і самі почитати. А ще краще почитайте його твори. Бо він людина оркестр і це не фігурально:
«Редакція зібрала всіх учасників експедиції: фотокореспондента, літератора-етюдиста, економіста, мисливця, адміністратора, язикознавця (які всі щасливо об’єднувалися в моїй особі)».
Це я все до чого. Не стримуйтеся! прекрасне і цікаве поруч, просто треба зазирнути трохи далі за соцмережі.
