Нарешті! Я прочитала книгу, яку відкрила за пару днів до 24 | Катя. Вино. Кіно. Розмови
Нарешті! Я прочитала книгу, яку відкрила за пару днів до 24 лютого. Для мене це важливо, бо читання – це моя втеча від реальності та від всіх зовнішніх подразників.
Перші два місяці читання здавалося якимось втраченим вмінням, але мене рятували вірші. От поезія реально допомагала рефлексувати.
Далі потрохи цю пружину відпускало і по пару сторінок в день я таки дочитала книгу «22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі в Києві».
Це історія художника Леся Лозовського, який вчився в Нарбута, Бойчука, Меллера, Олександри Естер. Товаришував з Петрицьким, Курбасом та Семенком.
Але пережив абсолютно страшні часи тут. Це 1917 – 1922 роки. Власне 1922 року він помер, за дивних обставин, коли йому було 22 роки (але це зовсім інша історія).
У 1917-1922 роки влада в Києві змінювалася якусь дику кількість разів. По книзі мені здалося, що найгірший момент – це коли прийшли війська Денікіна. Це який абсолютний жах і терор.
В цей момент всюди був холод, голод, страх та смерть. Ніколи не було до кінця зрозуміло хто ким є. Люди були виснажені.
Але оця дивна іскра завжди лишалася. Лишалася з Нарбутом, який постійно знаходив собі роботу, в Бойчука, який стояв на своєму, в Курбаса, який в якийсь момент переїхав з трупою в Білу Церкву і ставив там «Макбета».
Звісно і в Леся Лозовського, але з ним інша історія.
Найбільше мене вразило те, що вони знаходили час на себе, на мистецтво, на розмови «про високе». Ну а майстри вчили своїх учнів. Не перериваючись. Створена на початку Українська академія мистецтв, де працювали Михайло Бойчук, Василь та Федір Кричевські, Олександр Мурашко та Григорій Нарбут в якийсь момент перетворилася на квартиру, де Бойчук зустрічався зі своїми учнями…
Поки я читала, я думала про те, що немає нічого дивного в тому, що життя так швидко повертається у наші звільненні міста. Це наша історична пам’ять. Це було з нашими попередниками не одне покоління, ми все одно поверталися.
…..
Київ важко було здивувати ходою – це тоді демонстрували всі: від футуристів до членів спілки тверезості.
Тільки цю цитату залишу. Хто знає Київ той знає, що все так і залишилося.
