2022-09-20 09:12:19
я прокинулась раптово від сирен.
йобане відчинене вікно.
очі ще не розплющились, а думки вже почали викручувати голову.
тільки-но я стала босими ногами на холодну підлогу, я заплакала. я встала, щоб піти в ванну та в проході зупинилась і міцно вчепилась руками в дверний косяк.
спочатку я почула, як гучно моє серце стукає в двері. потім протяжний дзвін.
тривога співпала з моєю внутрішньою.
холодна підлога притягнула мене до себе.
я не знаю скільки я була в відключці. може кілька хвилин. може більше. може все своє життя. не хочу про це думати.
коли мої очі відчинились я нічого не бачила. буквально. я була дезорієнтована та налякана. я хотіла встати та не могла навіть ворухнутись.
я втратила свідомість. зір. мене охопив страх.
я зробила зусилля та навмання притулилася до найближчої стіни, закрила очі та міцно обійняла свої ноги.
я вже не плакала. я просто дуже боялась. я дуууже боялась. я поклала голову між колінами і просто почала хитатись вперед-назад. це було щось механічне.
я взагалі ні про що не думала. не відчувала. мені просто було страшно встати. думати. підняти голову. взагалі ворухнутись.
і тут я почала відчувати біль.
звичайний фізичний біль.
біль почав повертати мене з темряви в тіло.
я поступово перестала хитатись і почала концентруватись тільки на ньому.
було важко одразу зрозуміти що саме болить, бо я знаходилась не в свому тілі, а просто в якомусь безкінечному чорному просторі.
мабуть, падаючи я забила руку та плече. та ні, не мабуть. точно.
весь фокус моєї уваги зараз був в тих болісних відчуттях. я протягнула цьому болю руку, відкрилась та пішла за ним. без усілякого супротиву.
ще кілька хвилин і я почала відчувати де саме боліло. я стала мотузка за мотузкою звільнятись зі стримуючого мене оцепініння та повертатись до свого тіла. до руки, до плеча.
фізичний біль в цей момент не спричиняв мені жодного страждання. він перетворився в потік чистої та світлої енергії, що вивів мене з лячної темряви.
я повільно підняла голову та відчинила очі. туман став розсіюватись. страх відходив разом з ним. зір повертався.
я зробила перший важкий та глибокий вдих. потім ще один. і ще. доки мені не почалось здаватися, що мої ребра зараз розкриються в крила.
і раптом я просто розчинилась в густому просторі.
мій ранковий внутрішній діалог зник у глибокій тиші, а ментальні образи залишились в тій чорній дирі.
тіло почало розслаблятися.
біль став моїм рятівником.
в той момент я пережила такий душевний спокій, якого не відчувала майже ніколи в житті.
потім я знов почула сирену.
відбій повітряної тривоги.
відбій моєї внутрішньої тривоги.
цей досвід тривав десь 15 хвилин.
15 хвили, що змінили мене назавжди.
448 views06:12
K
