ПЕРШ НІЖ ЗВИНУВАЧУВАТИ ТА СОРОМИТИ СЕБЕ, ПРОЧИТАЙТЕ ЦІ ПУНКТИ | Київський Дворик👌

ПЕРШ НІЖ ЗВИНУВАЧУВАТИ ТА СОРОМИТИ СЕБЕ, ПРОЧИТАЙТЕ ЦІ ПУНКТИ

Люди, які пережили психологічну травму, часто стикаються з провиною та соромом через те, що саме вони зробили чи навпаки, не зробили. Перш ніж вас охоплять ці почуття, зверніть увагу на помилки мислення, властиві постраждалим від травматичних подій.

Будемо розбиратись разом з нашим директором Нателлою Дубашидзе.

Якщо будь-які з перерахованих пунктів вам близькі, ймовірно, ви потрапили в пастку мислення.

1. Ретроспективне спотворення
Вже після того, як результат ситуації відомий, вам здається, що це можна було передбачити, а отже, щось зробити.

Ті, хто пережив травму, часто помилково вважають, що вони знали, чим все закінчиться, або що вони ігнорували якісь сигналізуючі фактори. Так вони роблять невірний висновок, що саме вони стали причиною події.

2. «Я міг/могла запобігти цьому»
Те, що якесь інше рішення могло змінити результат, не означає, що ви стали причиною ситуації.

Дівчина може думати про себе: «Якби я тільки спіймала таксі, замість того, щоб йти пішки, на мене б не напали». Вона робить помилку, ігноруючи наміри зловмисника і його відповідальність.

3. Ілюзія контролю
Іноді люди, які пройшли через травмуючий досвід, з різних причин вважають себе здатними змінити ситуацію. Наприклад, людина бере на себе відповідальність за все і вважає, що у її силах було вплинути на результат. Це особливо може стосуватися батьків та інших осіб, що мають певним чином піклуватись про оточуючих.

Деколи почуття провини відчувають близькі жертви, думаючи, що вони належним чином не подбали про неї. На жаль, те, що вже сталося, не підвладно нашому контролю. Думки на кшталт: «Це була моя робота, я мав піклуватися про них» ігнорують те, наскільки насправді подія була передбачуваною.

4. Перебільшення власної ролі у ситуації
Кожна подія має багато факторів, але ми схильні перебільшувати нашу власну
роль.

Розглянемо жертву агресії, яка звинувачує себе в тому, що не розкрила інформацію про насильство. Є фактори, які вона не бере до уваги: нездатність близьких захистити її, нездатність оточуючих помічати, що відбувається, нездатність поліції зловити злочинця. Та найважливіше: самого злочинця, який обрав насильство.

5. «Чому я не зробив(ла) інакше?»
Часто ми озираємось назад і аналізуємо нашу поведінку в тій чи іншій ситуації. Як часто ми згадуємо, наприклад, про нещодавню розмову? Нам спадає на думку зовсім не та відповідь, яку ми дали.

Пам’ятайте: ми діємо лише у межах тієї реальності, яка оточує нас у конкретний момент.

6. Мислення постфактум
Це концепція, у рамках якої нам властиво формувати різні сценарії тих самих обставин. Нам часто здається, що роби ми інакше, результат був би позитивним. При цьому ми не припускаємо, що інший вибір міг би навпаки, погіршити все.

Наприклад, людина вважає, що слід було втекти від злочинця, не замислюючись, що той міг би завдати ще більшої шкоди здоров'ю у відповідь.