Та невже в цьому вимірі є Хоч один, хоч однісінький спогад П | Куточок творчості AlRin

Та невже в цьому вимірі є
Хоч один, хоч однісінький спогад
Про безумство моє,
Про слабкість,
Заборону собі любить?
Я ж хотіла, як знаєш, жить.
Цінувати хвилину кожну,
Коли радості - аж вагон.

Ні, сьогодні його немає.
Жодних спогадів,
Тільки я.
Тут цінується воля моя.
Тут тремтіння лише від того,
Що ось-ось вже настане літо.
Колоски в полі, сонце, жито.
Повен світ із яскравих барв!

Так, сьогодні все зовсім інше.
Геть забула, що там учора.
Вже не та, вже рідніша мова,
Соковите життя на смак.
Нехай буде й надалі так.