Безбілетників не впускають. Я ж бо тримаю в руках Себе саму | Куточок творчості AlRin

Безбілетників не впускають.
Я ж бо тримаю в руках
Себе саму й проїздний до кордонів мрій.
Що ж, контролер, спонукай до дій,
Підштовхни до вагону,
Всади до вікна,
Щоб дорога миналася так невпинно,
Та тримався у пам'яті десь маршрут.

Потяг їде крізь темряву,
Темну ніч,
День минає за днем,
Кожен ранок - світанок
Зустрічаю з захопленням,
Що ж сьогодні за вид із вікна?
Коридори лісів мене промина
І захоплюють серце у свій полон.
Прокидаюсь і знов хочу ринути в сон.

На пероні тих міст,
В яких я не виходжу,
Все ж ховається вміст
Почуттів,
Кольорів
І людей, що виходять з вагонів.
Покидаючи кожен із їх кордонів,
Відчуваю по запаху характерність
Того місця, в якому я щойно була.
Вітер здмухує пасма з мого чола,
Каже: "Зараз, скоро вже й ми приїдем".