Вирок Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2021 року (сп | Висновки ВС та ВАКС від АО АС

Вирок Вищого антикорупційного суду від 03 червня 2021 року (справа N754/10882/17, провадження N1-кп/991/105/19)

Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:

Як слідує з ч. 1 ст. 290 КПК, ознайомлення з матеріалами досудового розслідування є правом, а не обов`язком сторони захисту, тому нереалізація зазначеного права за умови належного виконання стороною обвинувачення приписів ст. 290 КПК, в частині надання доступу до матеріалів досудового розслідування, не є підставою для визнання доказів недопустимими. Надання розписки про ознайомлення, без жодних зауважень як з боку обвинуваченої, так і з боку її трьох захисників, навіть без фактичного ознайомлення з матеріалами, на чому вони наполягають, не може свідчити про порушення стороною обвинувачення вимог ст. 290 КПК.

Телеологічне тлумачення ч. 9 ст. 290 КПК визначає, що законом імперативно визначена лише письмова форма процесуального документа, яким підтверджувався факт надання доступу та ознайомлення з матеріалами провадження. А її зміст визначає та сторона, яка ознайомлювалася з матеріалами, тому рішення в який спосіб зазначити перелік матеріалів, які надані для ознайомлення, а саме, чи це має бути перелік усіх документів, чи зазначення кількості томів та їх аркушів, - визначає саме сторона захисту.

Відповідно до ч. 2 ст. 248 КПК, матеріали кримінального провадження до клопотання не долучаються, а тому, відповідно, їх відсутність як додатків до клопотання, не може бути порушенням порядку їх розгляду.

Якщо фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося, необхідності у виготовленні журналу судового засідання не має.

Вимоги ст. 235 КПК передбачають, що дозвіл слідчим суддею надається на обшук житла чи іншого приміщення, а не робочого місця, яким по суті є робочий стіл.

Відповідно до ч. 3 ст. 236 КПК слідчий, прокурор має право заборонити будь-якій особі залишити місце обшуку до його закінчення та вчиняти будь-які дії, що заважають проведенню обшуку. Тому обмеження в пересуванні особи не може свідчити про її фактичне затримання як підозрюваної у вчиненні злочину, оскільки таке обмеження під час обшуку було здійснено відповідно до ч. 3 ст. 236, а не ст. 208 КПК.

Повний текст судового рішення за посиланням:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/97399938