Княжа Шахівниця

2022-04-19 09:59:19 Боудіка. Падіння Лондініуму та новий ворог.

Після розгрому ІХ легіону армія Боудіки рушила далі. На їхньому шляху стояв Лондініум - центр торгівлі регіону, який, звісно, королева милувати не збиралася.

Цікаво, але вже в ту добу майбутній Лондон був значним економічним центром. З іншого боку, для бритів він був найбільш ненависним, бо де була римська монета, там була й культура та мова окупанта.

Римляни асимілювали місцевих жителів через міста, бо якщо хочеш торгувати чи заробляти, тобі треба знати латинську мову. Археологи навіть сьогодні знаходять записки того часу, які брити (та новоприбулі римляни) робили латинською:

https://en.wikipedia.org/wiki/Vindolanda_tablets

З усім тим, саме Лондініум став для Боудіки передвісником катастрофи, бо на сцену вийшов Гай Светоній Паулін, який, на відміну від дурної римської бюрократії, не недооцінював бритів та володів справжнім талантом полководця.

Першим рішенням воєначальника став відступ з Лондініума. Рішення, яке навіть римляни прийняли за слабкість, насправді мало під собою вельми далекоглядні мотиви. Зокрема, він розумів, що його поточних сил точно не вистачить для вирішальної битви за майбутнє Британії, а на додачу куди легше битися із супротивником, який сп'янів від свого успіху. Простими словами, Паулін розумів: якщо не можеш зрівнятися з супротивником у силі, використай хитрість.

Другим рішенням став відступ з Веруланума - міста, яке лежало на головному тракті одразу за Лондініумом. Його армія Боудіки взяла швидким штурмом, не давши римлянам жодного шансу. Але разом з його падінням хитрий план Пауліна спрацював. Розлючену королеву охопило почуття абсолютної переваги, яке зовсім нещодавно згубило самих же римлян.

Третім рішенням стало об'єднання ХIV та ХХ легіонів (+допоміжні війська) в ударний кулак, з яким Паулін був готовий дати вирішальну битву.

Для Боудіки її успіх став її ж тягарем. Вона відчула, що от-от викине римлян зі своєї землі, от-от буде така бажана перемога. Та немає нічого страшнішого, ніж недооцінювати небезпечного ворога. Немає нічого складнішого, ніж остання битва, коли на кону стоїть усе. Відкрити / Коментувати

2022-04-18 20:11:22 Боудіка. Перша поразка римлян.

Брити, вийшовши напереріз легатові дев'ятого легіону, що йшов на виручку Камулодуна, Петилію Церіалу, розсіяли його легіон, перебивши усіх піхотинців; сам Церіал з кіннотою вислизнув до табору та сховався за його укріпленнями. Його добряче перелякав цей розгром та ненависть провінції, яку його корисливість кинула в заколот. Деціан Кат переправився до Галлії.
Tacitus. Annals. XIV. 32

Символічно, що той, хто вчинив злочин проти сім'ї Боудіки (Деціан Кат), вирішив просто втекти, аніж зіштовхнутися із правосуддям королеви, яке обірвало б його безчестне та марнотне життя.

Втім, римським легіонерам пощастило менше - сумнозвісний ІХ легіон був ганебно розгромлений. Історія не розповідає нам подробиць, але ми можемо припустити, що іцени та інші народи Британії використали знання місцевості проти окупантів. Римський легіон дійсно був небезпечним, тільки от якщо не дати йому розгорнути свої порядки й завдати удару на марші, то від могутньої військової машини не залишиться нічого.

Ми можемо припустити, що атаку на ІХ легіон очолювала сама Боудіка, бо в роботах і Тацита, і Діона Касія саме вона веде в бій свої війська. Ця подія є визначною, бо вперше римляни були розгромлені саме жінкою, статус якої вони так зневажали.

200 років потому війська цариці Зенобії разгромлять римські регіони у Східних провінціях імперії, тим самим повторивши досягнення величної Боудіки. Відкрити / Коментувати

2022-04-15 18:25:24 Боудіка. Пробудження войовниці. Відкрити / Коментувати

2022-04-15 18:24:25 Боудіка. Чи існує праведна війна?

Центуріони заходилися грабувати царство, а на багатства накинулися раби прокуратора - і те, й інше було захоплене силою зброї. Насамперед дружину короля Прасутага, Боудіку, висікли батогами, а її дочок зґвалтували; далі, у всіх відомих іценів забрали успадковане від предків майно (мовляв, уся ця область була подарована римлянам), а з родичами царя почали поводитися як із рабами.
Tacitus. Annals. XIV. 31

Король іценів Прасутаг прагнув захистити доньок, бажав знайти порозуміння з чужоземцями. Одначе Рим не знав честі, тож, коли король сконав, римські солдати прийшли по його землі. Вони прийшли з вогнем і мечем, насміхаючись над дівочою волею та розпускаючи свої брудні руки.

Сила часто породжує сліпоту й римляни не стали виключенням. Вони забули про стрілу Паріса та п'яту Ахілла, напевно й не знали про Давида та Голіафа. І вони точно не відали, на що здатна помста матері.

Злочини римлян миттю сталі відомі й земля іценів, тринобантів та інших племен спалахнула обуренням. Боудіка покликала бритів на відомщення, бо злочини чужоземців перетнули всі межі. Рим зіштовхнувся із силою, яка була здатна викинути його прямісінько в море.

Першою ціллю бритів став Камулодун, столиця римської Британії, де сам імператор Клавдій побудував величезний храм як символ римської величі. Проте для бритів це був символ поневолення. Римська самовпевненість вражала - вони не звели довкола столиці стін, фактично подарувавши армії Боудіки легку перемогу.

Проте на цьому моменті варто зупинитись. Хочу підкреслити, що історія Боудіки супроводжується коментарями римських істориків про жорстокість її воїнів. Часто такі описи нагадують російські вигадки про “хлопчика в трусіках”. От що пише Діон Касій (Діон Касій. Історія Кесарів. Книга LXII. 7): “Вони підвішували голими знатних жінок, а потім відрізали їм груди і пришивали до вуст, щоб надати вигляду наче вони поїдають їх. Потім вони насажували жінок на списи, які пронизували їх повністю”.

Зазначу, що подробиці вельми цікаві, особливо, якщо звернути увагу, що сам Діон Касій писав це через 150 років після повстання. Це змушує замислитися. З усім тим, археологія підтверджує, що міста в часи повстання Боудіки дійсно були спалені, але чи дійсно коїлися вищезазначені злочини, чи римляни просто займалися пропагандою - нам не відомо.

Тацит більш стримано описує ці події, хоча кількість вбитих знову викликає питання (Tacitus. Annals. XIV. 33): «Відомо, що у згаданих мною місцях загинуло до сімдесяти тисяч римських громадян та союзників. Повсталі не знали ні взяття в полон, ні продажу в рабство, ні будь-яких угод, що існували на війні, але поспішали різати, вішати, палити, розписати - ніби в передчутті, що їх не омине відплата, і заздалегідь відомщаючи себе».

Цими свідченнями римляни ніби казали: “Так, ми вчинили зле з Боудікою, але подивіться, що робили вони”. Цілком можна припустити, що помста королеви була жорстокою й особливо вона стосувалася римських легіонерів. Втім, навряд розлючена армія бритів шкодувала мирне населення.

Для нас же важливо розуміти, що війна не буває справедливою. Війна завжди жорстока і найболючіше - нерозбірлива.

Тільки уявіть - смерть в Комеладуні прийшла по дурного римського чиновника, який знущався над бритами, і се справедливо. Але так само смерть прийшла й по якогось ремісника, який міг на основі рівних відносин співпрацювати з бритами. Все це говорить, що не буває праведних війн, бо війна - се стихія, якій зарівно, чиї життя забирати. Відкрити / Коментувати

2022-04-15 18:20:21 Боудіка. Два світи.

Зростом вона була дуже висока, вигляду - жахаючого, з лютим блиском в очах та пронизуючим простір низьким голосом. Пишна хвиля рудого волосся спадала аж до стегон, а довкола шиї красувалося широке золоте намисто. Носила вона різнобарвну туніку, поверх якої був товстий плащ, скріплений застібкою. Таким було її незмінне одіяння.
Діон Касій. Історія Кесарів. Книга LXII. 2.

Римський історик умисно додав химерних ноток образу Боудіки, щоб створити той самий ефект небезпечного ворога Риму. Проте чи дійсно королева була такою, ми, звісно, не знаємо. Але ми точно відаємо, що імперія була налякана до смерті, коли з Британії прийшла звістка про знищення трьох значних міст: Комуладуна, Лондінія та Веруламія.

Римські історики Тацит та Діон Касій не були скупими на описи повстання Боудіки - навпаки, вони прямо-таки смакували їх. Для них ці події стали можливістю проявити свій літературний талант, щоб епічно подати грандіозні події далекої провінції. Тільки от скільки за тими письмовими викрутасами правди - питання непросте.

Однак із чого почалося повстання, що змусило Боудіку оволодіти мечем? Я не даремно почав розповідь з постів про римську систему управління, яка до часів королеви постала надзвичайно викривленою. Фактично імперським чиновникам задля отримання кращих призначень чи взагалі переводу до Риму треба було показувати ефективність. Та часто цю ефективність імітували: наприклад, обкладали податками поневолене населення, надсилаючи до казни більше за заплановані суми. Таким чином вони хотіли показати, що під їх управлінням провінція процвітає.

Така політика стала можливою, бо жителі провінцій не мали впливу на рішення влади. Це, до слова, зайвий раз показує нам сьогодні, чому важлива демократія і громадянські свободи, які скеровують та стримують владу.

Але повернімося до Боудіки. Вона була дружиною Прасутага, короля племені іценів, з якого сама була родом. Її чоловік уклав угоду із Римом про охорону морських та річкових шляхів для римлян. Рим же гарантував, що його землі вони не чіпатимуть. Таким чином іцени жили під парасолькою імперії у своєрідній автономії із власним внутрішнім укладом.

В шлюбі у Прасутага та Боудіки народилися дві донечки, які, судячи з наступного рішення короля, значили для нього куди більше, ніж значили в ті часи жінки для Риму.

Король вирішив написати заповіт, за яким половину своїх земель віддавав римському імператору, а іншу половину - своїм донькам. Ідея з передачею римлянам своїх земель не означала, що він любив імперію - навпаки, він її остерігався, а цим маневром хотів реалізувати право для своїх доньок. Себто Рим отримує половину земель і тим самим зобов'язується визнати за доньками короля право власності на іншу частину земель.

Хочу підкреслити цей момент, бо він показує, що іцени (брити) та римляни по-різному вбачали жінок. Зокрема, для тих же римських імператорів їхні доньки були інструментом для примножування влади шлюбами, а для Прасутага вони були насамперед особистостями. Не даремно Тацит писав (Tacitus. Agricola. 16): “Вони не робили різниці між статтю на царському престолі”.

З усім тим, рішення короля іценів римський намісник сприйняв як слабкість. В очах римлянина все виглядало так: якщо він хоче передати власність жінкам, значить, його рід та плем'я ослаблені. Символічно, що образ Риму - се вовчиця, отож не дивно, що її бюрократія вчинила за правилами тваринного світу. Коли Прасутаг помер, римляни вирішили забрати все. Відкрити / Коментувати

2022-04-08 17:48:46 Боудіка: войовниця та королева.

Історія Боудіки написана ворогами, які вирішили використати її образ на власний розсуд. Для Тацита вона стала літературною героїнею, через яку він хотів змалювати нариси зла і добра. Для сексиста Діона Касія вона була “незвичним” образом жінки (Касій, LXII.1): “... яка володіла більшим розумом, ніж зазвичай володіють жінки”.

На жаль, у пітьмі цієї римської балаканини нам не почути голосу Боудіки, не дізнатися її думок та найголовніше - причин тих чи інших рішень. Образ Боудіки показує просту правду життя: історію пишуть переможці, прибираючи все те, що їм не потрібно. 

Кожен раз, коли я починаю вивчати історію тої чи іншої діви минулого, я шукаю одне речення, яке змогло б передати її образ. Не знаю чому, але, коли я читав про Боудінку, я згадав слова ельфа Філавандреля ("Відьмак") в інтерпретації Netflix. Він їх промовив, коли хтось назвав його королем ельфів: Not a king. Not by choice.

Чому така цитата? Відповідь у простих питаннях: що обере матір двох доньок? Меч чи гребінчик, яким буде розчісувати їхні довгі руді локони? Посмішки од дитячих дуркувань? Чи сльози, які завжди супроводжують будь-які війни?

Боудіка була в першу чергу матір'ю і її рука потяглася до меча лише коли римляни сягли своїми брудними лапами найціннішого в її житті - доньок.

продовження незабаром… Відкрити / Коментувати

2022-04-08 17:42:55 Римська імперія: батіг та пряник.

На дворі стояв 60 рік І століття нашої ери. Римська імперія крокує по всій Європі, випалюючи спротив кельтів вогнем та мечем. На завойованих територіях встановлюють про-римські режими, а імперська бюрократія заполоняє усе довкола.

Всупереч картинці, яку малюють у фільмах, римська армія була далека від неформальних правил ведення війни. Так, вона являла собою дисципліновану машину на полі бою, але в її складі були геть не боги, а звичайні мародери та ґвалтівники.

Римська військова машина стимулювала своїх солдат привілеями, які вони могли отримати на завойованих територіях: земля після служби та раби. У разі перемоги, легіонери отримували право на частину “здобичі”. Мова йшла не лише про мародерство, але й про захоплення рабів, яких можна було продати на невільницьких ринках. Фактично, крилата фраза “горе переможеним” в буквальному сенсі стосувалася тих племен, що програли Риму.

Проте імперія не проіснувала б понад 500 років, якби бавилася лише з репресивними інститутами. На завойованих землях римляни поширювали свій спосіб життя, який потім назвуть “романізація”. До неї входила система римських порядків, освіта, дороги, архітектура, доступ до європейської торгівлі та інші атрибути так званої цивілізації. Тобто спочатку проходили вогнем і мечем тими, хто чинив опір, а потім розпочинали “романізацію”.

В результаті, з часом захоплені території навіть могли багатіти, бо включення у торгові потоки імперії стимулювали певне покращення добробуту, хоча більші вигоди отримували знатні роди. Зокрема, королева Картимандуя вдало маневрувала у відносинах з Римом, збагатила свої землі, що ми бачимо зі знахідок археологів:

Archaeology Magazine

До слова, сама стаття в журналі Archaeology зазначає, що археологи знайшли багато римського “імпорту” в місці розкопок (територія та доба відносяться до часів королеви Картимандуї). Це, своєю чергою, показує, що Рим намагався підсаджувати своїх сателітів на “римський світ” та відкривав значні торгові потоки з інших завойованих земель.

Більше того, навіть в роботах римських істориків можна знайти вельми дивні посилання, ніби вони хочуть запевнити всіх, що принесли до світу “варварів” сонячні промені у вигляді римської освіти (Касій, LXII.6):

Слова буцімто королеви Боудіки: “Дякую тобі, Адрасто! Я закликаю до тебе як жінка, яка говорить з жінкою, бо я владарюю не єгипетськими носильщиками, як Нітокріда, і не торгашами асирійцями, як Семіраміда (бо ми нині отримали чималу освіту від римлян)”.

З усім тим, іноді свої корективи вносила бюрократична система імперії, яка з часом ставала все важчою, а рішення все більше залежали від інтересів самих бюрократів. Відкрити / Коментувати

2022-04-08 17:19:22 Шлях римської системи від республіки до диктатури.

Рим подарував світові слово "республіка" та систему, на основі якої зведені держави Заходу. Він на рівні з ідеями афінського реформатора Салона просував принцип змінності влади й саме він його згодом і порушив.

Історія римської системи державного управління це історія стрімкого злету і поступового згасання. Розквітлий на ідеях народовладдя, Рим згодом пав під владою диктатури імператорів та невгамовної бюрократії. Врешті-решт гасло міста - S.P.Q.R «Senatus Populusque Romanus» (“Сенат і народ Риму”) - стало лише красивою, але порожньою вивіскою.

Початок. Після того, як люди скинули царів Риму, “вічне місто” жило за правилами “прямої демократії”, коли мешканці міста або громадяни безпосередньо брали участь у законотворчості (свого роду Віче). Себто закони та важливі рішення про війну та мир буквально ухвалювали, збираючись на площі (коміції).

Одначе згодом Рим завойовував усе більше земель і суспільство почало розколюватись - з'явилися патриції та плебеї. Умовно перші мали право приймати закони, а другі були позбавлені відповідного права. Щоправда, і тоді після довгих перипетій система знайшла вихід - була створена посада “Народних трибунів”, які захищала права плебеїв.

Фактично римська система досить довго вправно підлаштовувалася під зміни, що давало їй можливість працювати ефективно. Проте нічого вічного не існує і з розмахом територіальної експансії “пряма демократія” на завойованих землях стала неможливою.

Зокрема, мандрівка з Галії чи тим паче з Британії забирала значну кількість часу, тому римляни чи мешканці тих земель явно не змогли б взяти участь у механізмах прямої демократії. А про “представницьку демократію”, коли люди з певної провінції обирають представника, який говоритиме від їхнього імені в Римі, тоді ще не знали.

Римляни, своєю чергою, не особливо довіряли підкореним племенам, тому почали процес формування імперської бюрократії. Зокрема, з Риму просто призначали намісника та “комісії” для завойованих територій.

Самі ж новостворені чиновники корилися імператору чи його бюрократії. Втім, тут-таки з'явилася проблема - контролювати дії таких ставлеників було вкрай важко. В результаті, все почало залежати від особистих чеснот того чи іншого намісника і горе тим жителям, де намісник виявився кровопивцем.

Тут одразу згадується крилата фраза: “Влада розбещує, абсолютна влада розбещує абсолютно”. Намісники, прагнучи вислужитися перед Римом, починали збирати більше податків, ніж було потрібно, а часто процвітала банальна корупція. Неможливість справжнього контролю все частіше призводила до того, що поневолені народи ставали заручниками жорсткого режиму. Дослідник Чарльз Адамс у своїй книзі “Вплив податків на становлення цивілізації”, описав цей період так (с. 141): “Жорстокість римської влади призводила до повстань”.

Звісно, Рим намагався стимулювати вправних намісників, зокрема, за хороші результати можна було піднятись влаштованою ієрархією бюрократії. Втім, стимули не завжди працювали так, як задумувались.

Зокрема, один римський чиновник Британії вирішив вислужитися - ось що пише Діон Касій (Касій, LXII.1): “Приводом для війни стало те, що були відібрані гроші, які роздав імператор Клавдій британській знаті, але прокутор острова Декіан Кат забажав, щоб британці одномоментно повернули ці гроші.”

Пустоголова ініціативність Декіана та його відверте варварство призведе до того, що кельтська королева та войовниця Боудіка спалить римські міста Британії, а її ім'я стане заголовком найхимернішої сторінки історії Риму з часів розгрому римських легіонів Армінієм. Відкрити / Коментувати

2022-04-01 16:03:38 Російський імперський характер, або діди-ґвалтівники - ІІ.

Я сподіваюся, цей невеликий цикл постів Вас не втомить, бо ми повинні запам'ятати одну просту істину: Червона Армія нікого в Європі не звільняла, вона була таким самим оккупантом, як і Третій Рейх.

Зброєю наших предків, що входили до складу ЧА, встановлювали репресивні комуністичні режими, від яких потім страждали люди Східної Європи і в першу чергу - в самій Україні. Так, багато солдатів та офіцерів ЧА не вчиняли злочинів, зокрема, автор, якого я цитуватиму, але всі вони були опорою цього дикого режиму.

Діди-ґвалтівники - ІІ. У книзі офіцера радянської армії Михайла Корякова розказана ще одна цікава історія. Оскільки я не пропагандист, то розповім і про спротив радянського офіцерства проти мародерів та насильників. Втім, як Ви розумієте, подібних випадків було дуже мало (уривки з книги "Освобождённые души"):

Радянський офіцер, який мав розуміння честі: На длинном столе посреди комнаты стоял гроб, обитый красным и обложенный бумажными цветами. В гробу лежал капитан, помощник военного коменданта. Я был с ним знаком: в мой первый приезд в Бунцлау он помогал мне отыскивать дом, где умер Кутузов. Капитан воевал с первых дней войны, участвовал в Сталинградской и Курской битвах, имел боевые ордена и золотые нашивки за тяжелые ранения. По ранениям его и перевели на работу в комендатуру. Думал ли он, что получит смерть здесь, в тылу, от руки мародера, насильника?

Як радянські солдати “освободілі” 12-річну дівчинку: В Лигнице, крупном городе близ Бреслау, было не лучше. В тёткином доме стоял плач: умирала внучка. На диване, в простынях, я увидал девочку лет двенадцати, с тонким, прозрачным, — казалось, светящимся, — лицом и большими, как у Ленхен, серыми глазами. Девочку изнасиловал солдат второго эшелона, а несколько дней спустя в квартиру вломились солдаты третьего эшелона. Девочка, выскользнув у них из рук, побежала по крутой лестнице и оборвалась, упала.

Ще одне свідчення про злочини “освободітєлєй” є у щоденнику Марти Хіллер “Жінка в Берліні”, який я теж процитую:

Про мародерство: (...) в наш подвал зашли ещё несколько героев, которые искали не женщин, а часы. Позже я видела одного Ивана с целой часовой коллекцией на обоих запястьях, с 5-6 штуками, которые он выравнивал постоянно, подтягивал, поправлял с детской воровской радостью.

Про те, як “освобождалі” авторку щоденника: Один дёргает меня за запястья дальше вверх. Теперь другой также дёргает, причём он кладёт свою руку мне на горло таким образом, что я больше не могу кричать, больше не хочется кричать от страха быть задушенной. Оба рвут всё на мне, я уже лежу на земле. В кармане моей куртки что-то дребезжит. Это должно быть ключи от дома, моя связка ключей. Я была прислонена головой к нижней ступени лестницы в подвале, чувствую по спине мокрые прохладные ручьи. Наверху вижу в щель двери, через которую падает небольшой свет, одного из мужчин, который караулит, в то время как другой рвёт моё нижнее бельё, ища себе дорогу. Я ищу на ощупь левой рукой, до тех пор пока не нахожу, наконец, связку ключей. Твёрдо схватываю её пальцами левой. Правой я защищаюсь, но ничего не помогает, он просто разорвал подвязки. Когда я пытаюсь подняться, шатаясь, меня к себе притягивает второй, кулаками принуждает меня встать на колени на землю. Теперь караулит другой и шепчет: «Быстро, быстро...»

Я ще не писав про те, як “освободітєлі” ґвалтували слов'янських жінок, які потрапили до Третього Рейху (остарбайтери), та про злочини на “звільнених територіях” УРСР та Польщі. Простими словами, якщо хтось думає, що це була лише ненависть до німкень, то ні - це порода типового російського імперіаліста.

Про “указ Сталіна”: Так, був виданий указ, який забороняв мародерство та насилля, але командири замовчували злочини своїх підлеглих, бо їм же з ними ще в атаку ходити. Це вкотре доводить, що недемократична система завжди така - вона лише створює ілюзію контролю. Відкрити / Коментувати

2022-03-31 18:43:23 Діди-ґвалтівники, або міф про «воїнів-освободітєлєй».

Одна з особливостей пропаганди - створення ідеального образу без жодних чорних плям. Саме такою зображають радянську армію в культі «9 травня» - з них ліплять бездоганних лицарів, хоча, на відміну від західних армій, вони не принесли свободу до Європи. 

Чому не «освободітєлі»? Бо фальсифікація виборів у Польщі 1947 року та становлення за рахунок репресій комуністичних режимів у Східній Європі показують, що СРСР не цікавила воля народу, а значить армія була окупантами, а не «освободітєлямі».

Фактично Червона армія принесла за собою просто більш лайтовий режим у порівнянні з Третім Рейхом. Я, звісно, не стану замовчувати, що понад 7 млн українців воювали у лавах Червоної армії, більше того, мій прадід був червоноармійцем. Але ключова різниця українського спадку від російського - ми можемо відверто говорити про нього. Тому сьогодні я покажу лик червоноармійців, який запам'ятали німецькі жінки (раніше, я вже писав про це).

Діди-ґвалтівники. Почнемо з відомого щоденника Володимира Гельфанда - до слова, він не емігрант, прожив усе життя в СРСР. Саме тому його мемуари найцікавіші та об'єктивні. Цитати наведу оригінальною мовою, запис за 25.04.1945 (В. Гельфанд. Дневники 1941-1946 годов):

- Они тыкали сюда, - объясняла немка, показывая под юбку, - всю ночь, и их было так много. Я была "медхен" (девушка), - вздохнула она и заплакала. - Они мне испортили жизнь. Среди них были старые, прыщавые и вонючие, и все лезли на меня, все тыкали. Их было не меньше двадцати, да, да, - и залилась слезами.
- Они при мне насиловали мою дочь, - вставила несчастная мать, - они могут ещё прийти и насиловать мою девочку. 
- Оставайся здесь, - вдруг бросилась ко мне девушка, - будешь со мной спать. Ты можешь со мной делать все, что захочешь, только ты один! Я готова с тобой "фик-фик", я согласна на всё, что ты захочешь, только не они опять!
Примітка: Автор щоденника народився та жив в УРСР, до слова, пізніше допоміг захистити цих жінок.

Михайло Коряков, офіцер, який не повернувся в СРСР після завершення другої світової війни, але залишив цікаву автобіографічну повість. Нижче наведено її фрагменти (книга: М. Коряков. Освобожденные души):

Про мародерство: В одной танковой дивизии была произведена проверка машин: танки оказались настолько забиты награбленным барахлом, что в них не повернуться, — в случае внезапности экипажи не смогли бы вести боевые действия.

Про «звитягу»: В Красной армии весной 1945 года ходил анекдот: первому эшелону — часы, второму — девушки, третьему — барахло.

- Наверху, над потолком, раздались женские крики, плач детишек. В волнении стал я одеваться. Девушка и старики Вюнш умоляли меня не ходить туда: убьют! Минувшей ночью убили офицера городской комендатуры, пытавшегося помешать насилию. Всю ночь мы слушали в страхе крики несчастных женщин, плач детей и топот, топот тяжелых солдатских сапог над головой.
(...) я узнал страшную вещь: за три недели ее изнасиловали — общим счетом — не менее 250 человек! Насиловали и фрау Вюнш, даже на глазах мужа. Два солдата изнасиловали полуслепую и высохшую фрау Симон.
Важлива примітка: Масові ґвалтування не були покарані, кількість вироків була мінімальною.

І це лише квіточки - на основі щоденників німкень Берліну був знятий окремий фільм (Viasat History, Берлін 1945), де таких історій сотні, а за іншими підрахунками - сотні тисяч. Сьогодні СБУ перехоплює багато розмов окупантів, з яких ми можемо зрозуміти, що історії повторюються, я наведу посилання на декілька:

Ґвалтування 14-літньої дівчини:


Ґвалтування 16-літньої дівчини: https://t.me/uniannet/42753

Армія «РФ», як і Червона Армія, є армією ґвалтівників та мародерів. І мені дуже прикро, що мої предки були вимушені служити в імперських збройних силах, які, поміж маленьких променів доблесті, все-таки не знали, що таке честь. Відкрити / Коментувати