Антикорупційні органи України. Олігархічні медіа. Незріле сусп | Konkretyka

Антикорупційні органи України. Олігархічні медіа. Незріле суспільство.

Стаття «Institutional Stickiness and the New Development Economics» від економістів Peter J. Boettke, Christopher J. Coyne, Peter T. Leeson розповідає про джерела виникнення інститутів та їх «класифікацію».

Що таке інститути? Формальні (закон) та неформальні (звичаї) правила “гри”, які формують дозволи та обмеження в суспільстві. Вони поділяються на політичні інститути, з них формалізовані: парламентаризм, політичні партії чи місцеве самоврядування тощо. Неформалізовані стосуються політичних рухів, зокрема, люди підтримують та поділяють набір цінностей. Економічні стосуються здебільшого формалізованої системи, як-то захист прав власності; до неформалізованої належать підприємницька етика, податкова свідомість тощо.

На фоні такого пояснення з'являється питання: а що є джерелом цих інститутів? Відповідь економісти надають у своїй статті - зокрема, вони поділяють інститути на дві великі групи: екзогенні (привезені ззовні, себто з інших держав) та ендогенні (створені всередині, наприклад, зі звичаїв).

Як приклад запозичених ззовні інститутів в Україні можна навести формалізовані антикорупційні органи. Економісти, своєю чергою, зазначають наступні про проблеми для таких інститутів:

Інститути, які нав'язуються екзогенно, не мають соціальної пам'яті; (…) ігноруючи цей факт, реформатори переоцінюють свою здатність сприяти зростанню і недооцінюють роль внутрішніх змін в забезпеченні процвітання.

Втім, у даному випадку не варто сприймати невдачу антикорупційних інститутів в Україні якимось духом чи “менталітетом”. Все набагато простіше - олігархічні медіа, протидія з боку еліт та непоінформованість громадян. Тому економісти зазначають, що інститути стають більш стійкими, коли сформовані зсередини, себто на ініціативі громадян. В нашому випадку антикорупційна реформа була впроваджена здебільшого згори, ледве не під диктат МВФ, що, до слова, є плюсом, бо наші бюрократи не хочуть бути контрольованими. Водночас, громадяни не знали суть і проблему самої реформи, а активісти в силу олігархізації медіа не змогли достукатися до суспільства.

До чого тут суспільство та корупція? Аджемоглу та Робінсон у книзі “Вузький коридор” умисно зробили акцент на своєрідне протистояння суспільства та держави. Фактично, громадянське суспільство є тим важелем, який змушує владу працювати ефективніше. В нашому випадку суспільство проігнорувало схематоз довкола обрання голів ДБР та САП. Одна з причин - се його непоінформованість через засилля олігархічного капіталу та “великого бізнесу” в медіа. Тобто наше суспільство не незріле, а непоінформоване і саме це стане головним викликом для нової України, яка народжується просто зараз.

Я наведу дуже простий приклад подачі олігархічними медіа антикорупціонерів: по-перше, схематоз з ДБР та САП здебільшого розповідали антикорупційні блогери: Бігус, Шабунін та ін. Олігархічні медіа, як правило, з'являються з ось такими коментарями:

Агенство УНИАН (рос. назва) про відставку голови НАБУ (цитата з телеграм-каналу): Сытник запомнился на посту директора НАБУ… а ничем он не запомнился. Скатертью дорога

Що в цій «новині»? Умисно принизили роль голови НАБУ, опустивши той факт, що він і не міг нічого зробити, бо агентство створили, а от права для повноцінного розслідування і доведення до суду справ корупціонерів - НІ.
Примітка: Навіщо в Україні стільки антикорупційних інститутів і яка їхня роль, можна прочитати у активіста Шабуніна. Головна ж ідея - розподіл повноважень між різними та незалежними структурами, що підвищує їхню ефективність.

Висновок. Для успішного заснування антикорупційних органів нам потрібно, щоб вони мали ендогенну підтримку, себто суспільства, відповідно виникає питання, як достукатись до суспільства, якщо медіа знаходиться під контролем олігархату чи локальних феодалів? Сподіваюся, після завершення війни ми дізнаємось відповідь.