Кейс Флоренції, або багаті залишаються багатими навіть за 600 | Konkretyka

Кейс Флоренції, або багаті залишаються багатими навіть за 600 років. 

Банк Італії у 2016 році опублікував роботу економістів Guglielmo Barone та Sauro Mocetti «Intergenerational Mobility in the Very Long Run: Florence 1427-2011», у якій вони вирішили перевірити мобільність багатства між поколіннями або, якщо простіше, твердження, що багатство в переважній більшості випадків заробляється одними поколіннями, а потім, впродовж наступних поколінь витрачається. 

Базою дослідження виступили податкові звіти міста Флоренції в період 1427-2011. Результати дослідження по-справжньому змінюють наше розуміння мобільності багатства між поколіннями. Ідентифікували людей з 1427 та 2011 років за прізвищами. Однак зазначу, це не означає, що всі Барді чи Медічі з 2011 є прямими наступниками тих, хто жив у 1427, але вони скоріш за все мають із ними певні родинні зв'язки (наприклад, сьогодні у Флоренції ті ж Медічі представлені другорядною родовою лінією). Я наведу кілька висновків, до яких дійшли економісти, аналізуючи податкові звіти Флоренції:

для вихідців вищого класу ймовірність впасти на дно “економічних сходів” відносно низька. (...) Ми також спостерігаємо “липкість”: зокрема більше двох п'ятих нащадків нижчого класу залишаються на тому ж рівні століттями;

ми знаходимо свідчення існування династій у певних (елітних) професіях – ймовірність приналежності до таких професій (юристів, банкірів, лікарів чи фармацевтів, ювелірів) сьогодні тим вища, чим інтенсивніше “псевдопредки” були зайняті в тих самих професіях. Цей останній результат узгоджується з нашими вихідними даними про довгострокове збереження соціально-економічного статусу, особливо на вершині економічних сходів. 

Чому багаті залишаються багатими, а бідні - бідними? Можна сказати, що значною мірою на соціально-економічний статус впливає доступ до якісної освіти (один з головних факторів). Відповідно, менші можливості в плані освіти плюс фактори, які несуть за собою менш забезпечені сім'ї можуть впливати на майбутній успіх дитини, створюючи нерівність з дитинства. Тому ця робота та публікація професора зі Стенфорду А. Ганушека, в якій він вказував, що освіта напряму впливає на доходи населення та економічне зростання, змушують усе більше звертати увагу на доступну якісну освіту для громадян.

Чи можна ототожнити результати Флоренції з іншими містами Західної Європи? Економісти зазначають, що це можливо зробити - ба більше, в переліку літератури є посилання на дослідження у Швеції, Іспанії та Англії, але там брали за основу дані за три чи пять поколінь. Для прикладу, в роботі економістів Кларка та ін «Intergenerational wealth mobility in England, 1858-2012» вони відслідковували рідкісні прізвища в Англії (5 поколінь) та виявили значну кореляцію між багатством цих сімей. Тобто багаті навіть за пять поколінь залишалися багатими, а бідні - бідними.

Який вихід? Однозначно не варто впадати в крайнощі та впроваджувати масу програм для перерозподілу (себто завеликі податки на багатство). Бо нагадаю висновок одного з кращих підручників з економіки «Principles of Economics» (с. 417):

 (...) Деякі програми перерозподілу доходів чи багатства можуть вплинути на стимули як на ринках праці, так і на ринках капіталу. Уряди мають зважати на ці проблеми. 

Одначе держава все одно може дещо зробити - зокрема, проводити структурні реформи освіти, які покращують її якість та найголовніше - доступність для всіх громадян держави. Також, якщо поставити за мету надавати саме якісну освіту, то заробітна плата вчителів повинна бути прив’язана до показників приватного сектору, а там, де це можливо, держава може кооперувати із бізнесом в освіті. Зокрема, одна з найбільш динамічних індустрій в Україні та за сумісництвом та, що має одну з найвищих медіан ЗП - ІТ-індустрія (кооперація з державою) - вочевидь здатна вплинути на якість освіти у Вишах, що входить до їхніх інтересів (глибина ринку праці).

Звісно, не тільки освіта є причиною нерівності, але й інститути та низка інших факторів.