Економічне зростання. Модель Солоу. Коли ми говоримо про еко | Konkretyka

Економічне зростання. Модель Солоу.

Коли ми говоримо про економічне зростання - “ЕЗ”, для багатьох громадян це словосполучення виглядає дещо абстрактно. Зрозумілим є вцілому лише простий ланцюжок: коли зростає наша економіка, зростають і наші доходи.

Втім, коли ми намагаємося зрозуміти, як економіка зростає - от тут починаються складнощі. Тому для кращого розуміння варто ознайомитися з моделями, які описують “ЕЗ”. Для початку я пропоную розглянути поверхнево модель Роберта Солоу (1956).
Примітка: Сучасна модель Ромера-Менкью-Вейла, або так звана розширена модель Солоу, виправляє недоліки моделі Солоу, але це окрема тема.

Економісти під терміном “ЕЗ” мають на увазі стабільне зростання виробництва та споживання з року в рік у довгостроці. Модель Солоу описує цей процес як накопичення фізичного капіталу або капіталоозброєності економіки. Тобто інвестиції в економіку скеровують на будівництво заводів, закупівлю обладнання - простими словами, на побудову та забезпечення основних фондів. Як наслідок, фізичний капітал на одного робітника зростає (обладнення) і від того зростає кількість випущеної продукції. Тобто будуємо нові заводи, залучаємо на фабрики більше робочої сили та, як наслідок, отримуємо більше виробленої продукції й з того маємо “ЕЗ”. Втім, виходить, що чим більше ми накопичуємо фіз капіталу віддача для економіки буде менша (закон спадної віддачі). На додачу неможливо нескінченно будувати заводи та закупляти устаткування, якщо кількість робітників обмежена (демографією тощо). В результаті, коли вільна робоча сила “закінчується”, інвестиції витрачаються лише на оновлення вже наявних активних фондів (обладнання тощо). В такому випадку “ЕЗ” сповільнюється або зовсім зупиняється. Тому у свою модель Солоу додав критерій “технологічний прогрес” - “ТП”.

За допомогою додавання “ТП” Солоу розв’язав проблему “обмеженості людських ресурсів”. Суть самого “ТП” проста: наприклад, ми мали конвеєр для збирання авто, де на лінії працювало 100 робітників. Відбувається “ТП” - умовно були винайдені роботи, які спрощують процес, тож завод інвестує в нове обладнання. Результатом стає те, що на оновленому конвеєрі потрібно лише 50 робітників, відповідно, інші 50 стали вільними для нових проєктів чи ще однієї лінії на цьому заводі. В обох випадках наслідком є зростання виробництва та продовження “ЕЗ”. Тобто “ТП” постійно вивільняє робочу силу через вдосконалення виробництва.

Модель Солоу чудово поянює різницю темпів зротання між країнами. Зокрема між Японією/ФРН та США у другій половині XX століття. Зокрема, післявоєнна Японія та ФРН були майже повністю зруйновані, а на території США, навпаки, навіть не було бойових дій. З усім тим, темпи зростання економік Японії та ФРН були значно вищими за темпи США. Причина полягала в тому, що в тій ж Японії активно накопичували фізичний капітал та залучали вивільнену з агросектору робочу силу. В результаті, люди, які займалися менш продуктивною роботою, переходили до більш продуктивної - тим самим виробництво зростало швидкими темпами. Та це тривало не вічно - у 80-х темпи почали спадати до рівня США і з часом рівень розвитку цих країн майже зрівнявся. Саме з цього була зведена гіпотеза “конвергенції”: нерозвинені економіки матимуть вищі темпи, ніж багаті, та згодом дохід на душу між ними зрівняється.

Невже все так просто: заводи, технічний прогрес, робоча сила - і матимемо економічне зростання? За інших рівних умов - так, але варто памятати, що модель Солоу лише допомагає описати те, що ми спостерігаємо. Зокрема, вона не враховує ні умов, ні рішень, які приймаються на макро рівні урадами чи тим паче домогосподарствами на мікро рівні.

Висновок. Модель Солоу описує простий ланцюжок, як зростають економіки. Своєю чергою економісти через свої емпіричні роботи та нові моделі намагаються віднайти, які ж необхідні умови для економіки, щоб цей ланцюжок працював. Одна з таких умов - це інститути, про які я так часто пишу на Конкретиці.