Зовнішнє управління або втручання США - зло? Коротка історія о | Konkretyka

Зовнішнє управління або втручання США - зло? Коротка історія опозиції в Кореї.

Економісти Peter J. Boettke, Christopher J. Coyne, Peter T. Leeson в статті «Institutional Stickiness and the New Development Economics» зазначали: «Інститути, які нав'язуються екзогенно, не мають соціальної пам'яті; (…) ігноруючи цей факт, реформатори переоцінюють свою здатність сприяти зростанню і недооцінюють роль внутрішніх змін в забезпеченні процвітання». Проте, не все так однозначно, як здається на перший погляд й зовнішній вплив може допомагати трансформувати інститути.

Опозиція в Кореї. Для зведення демократичних інститутів, де потрібно так багато: громадянське суспільство, свідомі еліти, людський капітал тощо, екзогенний вплив, може мати шанси на заснування інститутів. Кращим у цьому плані прикладом виступає Республіка Корея доби Пака Чон Хі. Абсолютний диктатор, який мав певний ступінь залежності від США, в один момент ледве не розробив ядерну зброю та не розв’язав війну. Він розганяв студентські демонстрації військовими, а політичних конкурентів намагався знищити. Однак, американська присутність і певні втручання таки заклали фундамент корейської демократії.

Майбутній демократичний президент Республіки Корея Кім Де Джун у 1973 році був викрадений з готелю в Японії спецслужбами Пака Чон Хі. Завданням викрадачів була ліквідація опозиційного політика. Після викрадення Кім зрозумів, що його хочуть вбити, коли човен увійшов в нейтральні води Японського моря, а на його голові опинився мішок, а на кінцівках важкі кайдани. Таким чином, спецпризначенці хотіли не просто вбити, але й позбутись його тіла. Посол США в Сеулі, як тільки дізнався про викрадення Кіма, одразу почав бити на сполох і вимагати зупинки операції Корейського ЦРУ. В результаті дій посла, та вмілих дій ЗС Японії вдалось запобігти вбивству Де Джуна. Проте, на цьому спроба ліквідації опозиційного політика не закінчилась. Після вбивства Пака в 1979 році його наступник генерал Чон Ду Хван, збирався стратити політика. У той момент вже втрутилась адміністрація президента Рональда Рейгана, радник якого заявив Ду Хвану, що США проти таких методів, а згодом 40-ий президент закликав його до реформ.

До чого вся ця історія? Корея ніколи не мала інклюзивних інститутів. Відповідно, влада досить швидко опинялась у диктаторів, спочатку був Лі Син Ман, потім Пак Чон Хі та Чон Ду Хван. Себто, ніякої демократії чи її традицій, просто не існувало. Відповідно, їх треба було створюватиз нуля. Тому, США, використовуючи свій вплив, патронували корейську опозицію. Більше того, співпраця в освіті та просвітництві призводила до того, що з університетів виходила опозиційна молодь. Хоча Пак Чон Хі насичував ВНЗ купою агентів, це вже ніяк не могло зупинити процес трансформації населення. Згодом, запит настільки зріс, що Чон Ду Хван змінив Конституцію, давши більше свобод, та погодився на демократичні вибори. В результаті чого в 1987 відбулись перші демократичні вибори, де демократи програли, але вже в 90-х взяли реванш і колишня опозиція, а саме Кім Єм Сан та Кім Де Джун займали “Блакитний палац”, остаточно провівши демократичні реформи.

Звісно, у цій історії не все так просто, бо свою роль зіграли й еліти та особливо економіка. Однак, можна точно сказати, що вплив США суттєво наблизив корейську державу до інклюзивних інститутів.