Продажність ЗМІ: історія французької Республіки. Як Ви можете | Konkretyka

Продажність ЗМІ: історія французької Республіки.

Як Ви можете пам’ятати, у попередній великій статті я розглядав економіку Російської імперії, де серед прикладів був наведений гучний скандал за участі французьких ЗМІ.

Стаття доступна тут: https://konkretyka.net/articles-ukr/ekonomika-rosijskoyi-imperiyi-abo-mify-ta-uroky-zagybloyi-derzhavy.html

Суть скандалу полягала в тому, що газети опублікували проплачені статті з метою вплинути на думку своїх читачів. Імена цих видань відомі й сьогодні: Le Progrès Lyon, Figaro та багато інших.
До цієї історії мав прямий стосунок Мінфін Російської імперії, хоча варто зазначити, що це був не єдиний замовник проплачених статей у цих ЗМІ. Як писав сучасник тих подій професор Харківського імператорського університету П.П. Мігулін:

«При продажності (майже поголовній) європейської преси, розміщення платних статей (редакційних за підписом авторів) – явище незворотне і нікого в Європі не дивує» [1].
Важливо: Мова також йшла про британську, голландську та бельгійську пресу, зокрема Etoile Belge, Independance Belge тощо.
Джерело (сторінка 273): https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k83024b/f306.item.texteImage

Сам скандал став відомий широкій публіці лише у 1931 році, коли була опублікована збірка «L’Abominable vénalité de la presse» («Продажність преси»).

До чого це все. Важливо розуміти, що ЗМІ часто відіграють важливу роль у розповсюдженні інформації, і якщо вони потворять її, суспільство впадає в оману.
На щастя для громадян Європи тої епохи, законодавство нічого не знало про гранти. Інакше імперському Мінфіну було б куди простіше переказувати тисячі франків, без посередництва реальних контактів агента Рафаловича. Вони б заснували там фонд «Відродження союзу Франків та Русів», тоді можна було б цілком офіційно фінансувати ЗМІ й не було б змоги підняти такий ґвалт.
Гранти стали інструментом, де інтеграція ідеологічних засад, особливо лівого тлумачення, в контент вважається за норму. Доходило до того, що у 2016 році одне з відомих українських видань дозволило собі називати тоді ще кандидата у президенти США «ВОНО». Інші видання взагалі користуються примітивними аналогіями, якими виправдовують ідеї впровадження регулювання та високих податків для бізнесу.
Все це я пишу до того, що засилля грантового фінансування розважальних програм, на кшталт веселого хлопаки з маленькими вусами та «іменитих» видань, призводить до того, що у нас цілком серйозно відбувається реставрація відверто лівих\совкових ідей.
Мова насамперед про широку участь держави в економіці, про купу пільг (які суперечать навіть ідеям Кейнса), підтримку всього і вся, пресування комерсів (бо з якого дива вони заробляють і платять “мало податків”) і подібних тез. Я розумію, що в методичках не пишуть, що перерозподіл грошей не створює багатство, але ж іноді варто вмикати голову.
Мене просто жахає перспектива, якщо одного дня ці скажені дістануться робіт Маріанни Маццукато, яка з усією серйозністю розповідала, що “кременева долина” це заслуга виключно уряду США - звісно, перші інвестиції від приватного Стенфорда і його наукова база просто пройшли повз! (я навіть не згадую, що її постулати мають радянський дух, але його результат нам відомий).
Простими словами, якщо Ви хочете розібратись певній темі, не покладайтесь на порожні балачки з гарним продакшеном. Читайте більше першоджерел і бажано не лівацького толку.

Контент. Вже скоро буде опублікована велика стаття про Пак Чон Хі, з якої Ви дізнаєтесь, чому не варто гратись з авторитарними режимами, до яких апелюють націоналістичні сили в Україні. Також на Лютий заплановані фінальні статті по РФ, які повинні допомогти краще зрозуміти, що дійсно відбувається в економіці та політичних ідеях агресивного сусіда.
Зазначу, що всі теми стосовно РФ я розглядаю з нейтральної позиції, бо об'єктивність та прив’язаність до реалій в таких питаннях більш ніж важлива.

Джерела:
1. П.П. Мігулин. Русский государственный кредит (1769-1906). С. 1074.